Книги Українською Мовою » 💛 Міське фентезі » Всевидяча Нея, Вікторія Хорошилова 📚 - Українською

Читати книгу - "Всевидяча Нея, Вікторія Хорошилова"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Всевидяча Нея" автора Вікторія Хорошилова. Жанр книги: 💛 Міське фентезі. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 2 3 4 ... 77
Перейти на сторінку:

— Мала, я знаю, що ти вдома. Відкрий, я принесла тобі документи для матеріальної допомоги. Їх потрібно підписати.

— Я вас не пущу. І мені не потрібна ваша допомога.

— Потрібна, — сказала вона зло. — Я не піду, поки ти не відкриєш. Ти маєш мене пустити.

— Ні чого я вам не винна і не пущу.

Пішла в кімнату, хотіла продовжити роботу. Так ця ненормальна почала дзвонити в дверний дзвінок. Пішла вимкнула його і повернулася в кімнату. Вона почала бити в двері. Через пів години комусь із сусідів набридло, і вони накричали на неї. Мовляв, чого шумите.

Але судячи з того, як швидко сусіди злилися, охорона тітки швидко прогнала цікавих і обурених. У двері продовжували стукати. Подивилася на проект. Я його закінчила. Відправила замовнику. І набрала на своєму старенькому телефоні службу охорони.

— Добрий день, до мене в двері вже пів години ломляться якісь люди. Мені страшно, і я не знаю, що робити.

— Адреса. І як вас звати.

Я продиктувала свою адресу і підійшла до дверей, щоб було чутно, як стукають і кличуть мене.

— Ви знаєте цих людей?

— Учора ця жінка підійшла до мене в магазині, представилася працівником соцзахисту. Але потім я дещо підслухала і мені страшно. Вона дізналася, що я живу одна і хоче відібрати квартиру. Хоче змусити мене підписати якісь документи. З нею сьогодні прийшло троє чоловіків. І вони вже понад півгодини не йдуть. На сусіда, який висунувся, накричали.

— Двері не відчиняти нікому. Зараз приїдемо.

Машина правопорядку приїхала буквально за п'ять хвилин і без серени, тихо. Тітка з чоловіками спробувала змитися, побачивши чоловіків у формі. Вони перегородили їм шлях і повели її та двох чоловіків у машину. Мене набрали на телефон. Я подивилася у вічко, дзвонив хлопець з-за дверей.

— Я за вашими дверима, можете побачити мене. Я у формі.

Відкрила йому. Лінзи мені довелося зняти, щойно відчула головний біль. Інакше потім він буде диким і довгим. Тому я була в затемнених окулярах.

— Ви перевертень, — випалила я перше, коли побачила його.

Хлопець усміхнувся, оголюючи ікла.

— Я бачила, як ви повели двох чоловіків, їх було троє. Один пішов угору по сходах.

Інший офіцер пішов по поверхах. А цей офіцер принюхався до мене і зайшов у квартиру.

— І так ти Неяда. Одна живеш тут другий день.

Кивнула.

— Де твій батьки?

— Не має їх я сирота. Я хіба не можу жити одна?

Хлопець усміхнувся.

— Можеш. Але хто тебе забезпечує. Я не чую сторонніх запахів. Чи тобі перераховують інша рідня?

— Нема нікого, я працюю віддалено.

— А податки?

— Я працювати віддалено почала ще в інтернаті. І мені показали, як їх платити податки ще в інтернаті. І інспектор був терплячий, відповів на мою сотню дурних запитань.

— А навчання?

— Навчаюся віддалено, вже два роки і ще два залишилося.

— Чому віддалено? Могла б очно і безкоштовно.

— А жити на що? У мене немає нікого. І я нікому не потрібна.

— Так не може бути, — сказав він тихо зневірливо, не мов не чув що я казало йому хвилину назад.

Зайшов його колега, теж перевертень принюхався.

— Тебе хіба ніхто не удочерив поки ти росла?!

— Ні, — сказала я і зняла окуляри — нікому не подобаються мої очі. Думають я сліпа.

— Так, екзотично, — сказав колега першого офіцера. — Тепер я розумію чому тобою зацікавився Гріх. Він любить збирати різну екзотику. Твій позов на них будеш вишенькою на торті.

— Тоді вже кісткою в горлі.

Обидва офіцери задоволено оскалилися. А я одягла назад окуляри.

— Навіщо ці наклейки на стінах.

— Щоб в очах не рябіло. Що я можу зробити, щоб їх посадили?

— Написати заяву.

Мені допомогли оформити заяву по всім правилам і опізнати зловмисників. Аферистів посадили. А офіцери Том і Тім, виявилися братами і тепер регулярно мене провідували. Не тому, що я їм сподобалася, а щоб бути впевненими, що одинака на кшталт мене ніхто не вбив заради квартири.

За рік я трохи облагородила квартиру і перефарбувала стіни. Притому кожну стіну в новий колір. Том із Тімом, коли побачили потилиці почухали.

— Оригінально, — сказав стриманий Тім.

— За те не нудно. І судячи з банок із фарбами ти на цьому не зупинишся?

— Я люблю малювати. А тут такі полотна. На цій дальній стіні зроблю дрімучий ліс і, напевно, кілька нічних птахів намалюю. Тут біля дивана намалюю зоряне небо з хмарами. Біля столу з комп'ютером гори й долину. На кухні нічого не намалюю. Там плитка. А цю стіну, що відокремлює туалет від решти простору, залишу сірою, для різноманітності.

— Ніхто не чіпляється, не ображає? — запитав Тім — Шпана місцева не ображає?

— Це хлопці, які біля під'їзду зараз сидять?

— Так.

— Нормальні хлопці. Спілкуємося іноді. Мене вони не чіпають, захищають від придурків.

— Хто цього разу?

— Ем, не знаю, ми з магазину йшли. Вони мене знову проводжали. Я без окулярів ішла. Якийсь чоловік, напідпитку приставати почав. Вони його спровадили.

— Хм, деякі люди поруч із тобою по-новому розкриваються.

— Їм подобається моя не звичайна зовнішність.

Я намагалася на Тома не дивитися. Вона сьогодні вбралася у все біле.

— Ти чому від мене погляд відводиш? І ще й червонієш. Я відчуваю себе голим.

Усе, я не змогла втриматися, відвернулася і почала сміятися похрюкуючи.

— Поясниш?

— Угу, — видала йому кольоровий незграбний фартух. — Ну, розумієш, у мене специфічний зір. Я не бачу білий колір, він для мене прозорий. Якщо стіни просто ряблять, при цьому викликаючи головний біль. То білий одяг розчиняється.

Том миттю прикрився фартухом.

— У школі було набагато кумедніше. Особливо коли почалася мода на все біле в одязі. О як я просвітилася в анатомії. Гарна фігура і родимка на правій сідниці.

Хлопець так мило почервонів. І вони з братом швидко пішли. На другому була тільки футболка біла. М-да в шкільні роки це було дуже кумедно. Пам'ятаю хлопчаки не могли зрозуміти, чого це я зависла, дивлячись на них. А вони повернулися після літніх канікул і вбралися в білі шорти, білі футболки і під шортами була біла білизна. А я їх бачила голими. Коли я їм про це сказала, вони одразу не повірили. А один із розумників сказав, щоб я довела і сказала, в кого з них дещо довше. Але відповіді вони не дочекалися. Повірили раніше, мабуть моє зосереджене обличчя було головною відповіддю. Тепер вони хоча б під ті самі шорти одягали не білу білизну.

1 2 3 4 ... 77
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Всевидяча Нея, Вікторія Хорошилова», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Всевидяча Нея, Вікторія Хорошилова"