Читати книгу - "Рукопис Оману: Меч Всесвіту , LikoDan "

П'ять років минуло відтоді, як Лі Мін втратив Лін Сяо на полі битви між богами і демонами. Ця подія змінила його назавжди. Він повернувся до свого селища, але вже не був тим безтурботним юнаком, яким був колись. Тепер він носив титул "Оберігаючий Меч", і для багатьох став символом захисту і надії.

Лі Мін прийняв це звання не для слави. Його метою стало оберігати ті, за кого пожертвувала собою Лін Сяо, і, зрештою, захистити їхні спільні мрії про мирний світ. Щодня він проводив години на тренуваннях, відточуючи свої навички й вивчаючи стародавні тексти про мистецтво бойової магії. Кожна битва, кожна зустріч і навіть спогади про Лін Сяо гартували його силу.

Одного ранку Лі Мін стояв біля обриву, з якого відкривався вид на далекі гори і долини. Його погляд був спрямований уперед, а рука звично тримала меч, наче він готовий зустріти будь-якого ворога.

Позаду почулися кроки, і до нього підійшов його наставник, старший боєць і мудрий стратег, якого всі називали Мао Юань.

— "Ти тут знову, Лі Міне," — промовив Мао Юань, встаючи поруч із ним і дивлячись у далечінь. — "Щоранку ти приходиш сюди. Невже ти справді віриш, що вона повернеться?"

Лі Мін не відводив погляду від гір, але його обличчя стало сумним.

— "Я знаю, що Лін Сяо не повернеться," — тихо відповів він, але в його голосі не було гіркоти, лише тихий сум. — "Але я відчуваю її присутність у цьому світі. Її жертва дала нам усім шанс, і це те, що я не можу зрадити."

Мао Юань кивнув, поважаючи відданість свого учня.

— "Твоя рішучість сильна, але пам'ятай, що сила не може жити в минулому," — мудро сказав він. — "Ти обрав шлях захисника, але не забувай — навіть захисник повинен іноді дозволяти собі жити далі."

Лі Мін нарешті відірвав погляд від гір і подивився на свого наставника. Ці слова торкнулися його серця, але він усе ще відчував обов'язок і незавершеність.

— "Я знаю, наставнику," — відповів він, злегка кивнувши. — "Але я не можу відкинути відчуття, що світ потребує більше, ніж просто воїна. Демони хоч і запечатані, та їхні сили нікуди не поділися. Вони завжди шукають спосіб звільнитися, і я повинен бути готовий."

Мао Юань усміхнувся, його старі очі наповнилися гордістю.

— "Ти вже готовий, Лі Міне. Більше, ніж ти можеш собі уявити. І не тільки через твою силу чи бойову майстерність, але через серце, яке веде тебе. Пам'ятай, що саме воно — твоя найсильніша зброя."

Лі Мін кивнув, відчуваючи, як ці слова зміцнюють його рішучість. Він знав, що має продовжувати цей шлях не тільки заради Лін Сяо, а й заради кожної душі, яка залежала від нього.

— "Я збережу цей світ, навіть якщо це потребуватиме всього, що в мене є," — твердо сказав він, і його погляд став рішучим, мов лезо меча.

Після розмови з наставником Лі Мін вирушив до селища, де його чекали нові учні, бажаючі опанувати бойові мистецтва і стати захисниками своїх рідних місць. Слава про його майстерність розійшлася по всій країні, і багато хто прагнув навчитися під його керівництвом.

Його тренування були суворими, але учні розуміли, що кожне слово і кожен рух мали глибокий сенс. Лі Мін учив їх не тільки техніці, а й стійкості духу, яку він сам виніс із битв. Він говорив їм про силу волі, про захист близьких і про те, що справжня сила полягає не в умінні перемагати ворога, а в бажанні захистити тих, кого любиш.

Після заняття він підійшов до одного з молодих учнів, який з великим захопленням слухав його лекції.

— "Учителю Лі Мін," — запитав юнак, боязко підійшовши до нього. — "Чи правда, що ти сам бився з демонами? Які вони насправді?"

Лі Мін посміхнувся і поклав руку юнакові на плече.

— "Так, це правда," — відповів він, його голос став спокійним. — "Демони — не просто вороги. Вони ті, хто живе в темряві, і темрява дає їм силу. Але навіть у найтемніших місцях є промінь світла, і пам’ятай, що цей промінь — це ти. Твоє серце повинне залишатися чистим, і тоді жоден демон не зможе зламати твою волю."

Юнак кивнув, захоплений мудрістю свого вчителя, і Лі Мін бачив у ньому той самий вогонь, який колись горів у ньому самому.

Того вечора, коли Лі Мін залишився наодинці у своєму домі, він відчув дивне хвилювання, яке не міг пояснити. Щось у світі змінилося. Він сів біля вікна, вдивляючись у нічне небо, і відчув, як у ньому прокидається старе передчуття. Спогади про Лін Сяо знову пробудилися в його серці, і він зрозумів, що її світло ніколи не покидало його.

— "Лін Сяо," — прошепотів він, дивлячись на далекі зорі. — "Я досі чую тебе… Я продовжу твій шлях, щоб ти пишалася."

Його життя було присвячене захисту світу, але він відчував, що настає новий виклик, нова битва, яка може змінити все.