Читати книгу - "Останній день вічності , DjuliaNikoll "

Ліліт не відповіла, але її погляд продовжував ковзати по простих, грубо зроблених полицях і низькій стелі, ніби вона оцінювала не лише обстановку, але й самого господаря цього вбогого житла. Вона зробила кілька кроків уперед і, не приховуючи свого невдоволення, оглянула приміщення.

Раптом її погляд зупинився на одній з полиць, де лежали кілька старих книг і листів із нотатками. Вона мимоволі торкнулася однієї зі сторінок, і тут же її думки понеслися далеко від цього жалюгідного місця.

~Спогади Ліліт~

Вона згадала палац, який колись був її домом. Величні зали з високими стелями, прикрашені різьбленням і дорогоцінними каменями. Кожен кут був освітлений м'яким світлом, що відбивалося від мармуру. Як часто вона блукала цими залами, вдихаючи запах старовинних книг і магії.

Ліліт згадала, як прогулювалася садом із Мальтусом — другом, який завжди був поруч. Він був її першим другом у тому світі, з яким вона ділилася не лише таємницями магії, а й особистими переживаннями. Мальтус часто сміявся, пропонував покинути палац, подивитися на світ за його межами.

— Ліліт, ти ж хочеш чогось більшого, правда? Я відчуваю це. Ти готова вийти за межі цього величчя. Я знаю, що ти здатна на набагато більше, — сказав він одного разу, стоячи на балконі, оглядаючи палаци і величні вежі, які здавалися такими важливими для всіх довкола.

— Мальтус, не кажи так, — відповіла вона, перебираючи в руках невеликий амулет. — Тут все, що мені потрібно. Все, чого я колись хотіла. Хіба ти не бачиш? Це мій дім. Я не готова шукати щось більше.

— Ти повинна бути готова, Ліліт. Повір мені, ти знайдеш шлях, який приведе тебе до чогось, що залишить слід у цьому світі.

— Ліліт, ти не уявляєш, яка велика наша сила, — голос її Верховного наставника завжди звучав із нотками турботи й гордості. Він був першим, хто навчив її використовувати силу, хто показував, як керувати магією і маніпулювати реальністю. Він був як батько для неї, той, хто завжди був поруч у важкі моменти.

— Ти повинна бути сильною, Ліліт. Сила в тобі. Ми не зобов'язані слідувати чужим законам, — її близька подруга, демониця на ім'я Астра, часто говорила такі слова, надихаючи її на нові звершення і розриви зі старими традиціями. Вони були разом, близькі, як сестри, до того, як усе зруйнувалося.

Ліліт різко вирвалася зі своїх спогадів, ніби опинилася в лещатах холодної реальності. Її груди важко зітхнули, а очі потемніли від болю і люті.

Це вже не має значення. Їх більше немає… вони мертві. Мертві, як і я сама.

Її пальці стиснулися в кулаки, у грудях спалахнула ненависть. Цей світ, який колись був для неї домом, тепер був наповнений лише порожнечею. І ті, кого вона любила, також зникли. Мальтус. Астра. Гедрі. Всі вони мертві, а з ними пішли і її ілюзії.

— Ти за це заплатиш, Данте. Ти за все заплатиш!

Ельян помітив, як напруження нависло в повітрі. Ліліт стояла не рухомо, її очі були сповнені похмурих думок, і він зрозумів, що краще спробувати розрядити обстановку, перш ніж усе вийде з-під контролю.

— Може, ти хочеш випити трав'яного чаю? — запропонував він, намагаючись приховати незручність у голосі. — Я знаю, як це допомагає розслабитися.

Ліліт повернулася до нього, її погляд був все ще холодним, але вона не відповіла відразу. Єльян продовжив:

— Поки ти відпочиваєш, я підберу для тебе щось із одягу. У мене є кілька речей від моєї... — він трохи зам'явся, ніби підбирав слова, — дружини.

— Дружини? У тебе є дружина?

— Була...

— Два роки тому вона трагічно загинула. Ніхто досі не розуміє, що сталося, але я впевнений, що це було пов’язано з потойбічними силами.

Ліліт подивилася на нього, трохи нахиливши голову, її очі ковзнули по його обличчю з легким інтересом, хоча в них все ще залишалася відчуженість.

— Потойбічні сили? — її голос був беземоційним, але з притаманною зацікавленістю.

— Моя дружина... Вона була жінкою, яка володіла глибокими знаннями в галузі травознавства і магії, що дозволяли їй лікувати, передбачати майбутнє і займатися ритуальними практиками. Але вона зіткнулася з тим, хто маніпулював її добрими намірами.

Ця людина була могутньою і впливовою, і він знав про її знання. Він звернувся по її допомогу, представившись тим, хто потребує зцілення. Але його справжні наміри були зовсім не благими. Він був одержимий жагою влади і використав її здібності для своїх темних цілей, змушуючи її проводити ритуали, які несли лише зло.

Вона, як і завжди, вірила в силу своїх ритуалів і вважала їх праведними. Але цього разу її наївність коштувала їй життя. Під час одного з ритуалів, який мав, за її словами, «очистити світ», її здібності були використані для відкриття воріт у темний, невідомий світ, звідки прийшла незбагненна сила. Це стало її фатальною помилкою.

Коли правда розкрилася, і наслідки її дій стали очевидними, вона намагалася зупинити те, що створила, але було вже занадто пізно. Чоловік, який скористався її добрими намірами, зрадив її, і вона заплатила за свої помилки — у прямому сенсі. Єльян так і не дізнався, що сталося з нею в той останній момент, але вірив, що її зникнення було наслідком втручання потойбічних сил.

— Я не знаю, що саме сталося, але були дивні речі, які я не можу пояснити. Я впевнений, що в її смерті замішані сили, які нам не підвладні. Це змусило мене серйозно зайнятися вивченням містики. І тепер я намагаюся зрозуміти, що стоїть за цими силами.

Ліліт стримано кивнула, її погляд залишався холодним, але тепер у ньому промайнуло певне повагу до його рішучості. Єльян трохи заспокоївся, сподіваючись, що вона принаймні не вважатиме його цілковито божевільним.

Незабаром він приніс три сукні своєї покійної дружини і акуратно розклав їх на старому дерев’яному столі.
Ліліт, не моргнувши, почала приміряти їх одну за одною.
Вона не відчувала жодного збентеження — у її світі поняття сорому просто не існувало.
Вона швидко, впевнено, як жінка, яка звикла до своєї краси, одягалася в тканину, не переймаючись поглядом іншого. Кожна сукня підкреслювала її струнку фігуру, її високу поставу і ту загадкову ауру, яка не могла не привертати уваги. Незважаючи на всю її демонічну сутність, Ліліт все ж залишалася жінкою. І її краса була беззаперечною.