Читати книгу - "Загублена душа, Віталіна Весела"

Я довго сиділа у ліжку розмірковуючи що мені робити, я більше не хочу мати справи з сімʼєю Морган, та у мене немає вибору, доки я не стану повнолітньою я не зможу покинути цей дім, але чекати так довго я теж не можу, бо якраз до мого повноліття стануться основні події, що призведуть до моєї смерті. Якщо розкласти детально, то усе станеться за два роки до мого повноліття, починаючи з шістнадцяти років, з моменту, коли Лістер захоче розірвати зі мною заручини. Саме з того моменту почнуться основні події, але цього разу я не стану добиватися чиєїсь уваги, мені більше не потрібне їхнє визнання, бо вони того не варті. Та спочатку я хочу розібратися з іншим. Чому я знову і знову перероджуюся, ще й у різних світах, і чому памʼятаю усе? Спочатку спробую пошукати інформацію сама, якщо нічого не знайду тоді піду або у Святий Храм або в Магічну Вежу. Там точно має бути якась інформація.

Через місяць у мене будуть вступні іспити до Імперської Академії, минулого разу я провалила їх, бо за кілька днів до того Ліліан упала, і поранилася прямо переді мною, і звісно мене звинуватили в усьому, тоді ніхто не заступився за мене, а Ліліан помітивши це, почала цим користуватися, бо стаючи невинною жертвою її усі жаліли, а мене сварили, так уся увага переходила до Ліліан, і їй це подобалося.

Цього разу я не можу допустити такого промаху, я маю вступити до Академії. Мені потрібно більше можливостей якщо я хочу покинути сімʼю Морган. Випускники Імперської Академії якраз таки мають ці можливості, їм простіше знайти роботу, навіть більше, якщо ти з вищих аристократів, то робота тобі забезпечена, не залежно від рівня твого навчання, але якщо ти добре навчався тоді можна розраховувати навіть на посаду державного діяча. Також велике значення мають звʼязки заведені в стінах Академії та вплив у суспільстві, зароблені за час навчання. Мені це потрібно, я маю стати кращою, я більше не дозволю так знущатися з себе. Якщо моя сімʼя не хоче признавати мене, я більше не буду благати їх, я зроблю своє імʼя самостійно. Через десять років на бенкеті в честь мого повноліття, всі знатимуть мене як людину, що заслужила свою репутацію самостійно.

Отже, через місяць у головному маєтку герцогства відбудеться бенкет в честь дня народження старшого брата, і саме на початку бенкету усе і почнеться.

Коли я зайшла до столової, всі вже снідали, звісно мене ніхто не чекав, але такі відверті зневажливі погляди трохи дратують. Я ж іще нічого не зробила, а вони уже зневажають мене. А мені що з того, я більше не та маленька, ляклива дівчинка, зараз у мене за спиною цілих два життя, тому щоб вони там собі не напридумували, мене це не має хвилювати. Але як би хотілося заліпити братам кілька смачненьких запотиличників... Ото було б весело...

— Сестро, ти знову запізнюєшся, тобі краще слід раніше прокидатися якщо хочеш снідати разом з дядечком Паоло та братиками!!! — скорчивши з себе розумницю, зауважила Ліліан.

Спочатку, мені стало неприємно і я повернула голову, щоб прямо подивитися на неї. Ніжне, мініатюрне тіло десятирічної дівчинки підкреслював дороге рожеве вбрання, що майоріло бантиками та стрічками. Мине кілька років і до колекції її аксесуарів ще додасться коштовне каміння. Зараз коли я дивлюся на неї, її зовнішній вигляд нагадує новорічну ялинку, хвойне дерево, що у моєму другому житті на новорічні свята прикрашали різноманітними яскравими речами та ставили у кожну оселю, такі були традиції у тому світі. Я тільки зараз помітила яка ж вона ще дитина... Такою і залишиться, просто розбещеною дитиною... ЇЇ маленьке, білосніжне обличчя, блакитні очі, які можуть залитися сльозами у будь-який зручний для неї момент, та яскраве золоте волосся, таке миле створіння нікого не залишить байдужим, і вона уміло цим користується. Але я на тебе більше не поведуся.

— Ну.. Я не потребую уваги усіх навколо, на відміно від декого...

Після такого жирного натяку Філіпп мало не подавився від здивування, а Ліам просто витріщився на мене. Ліліан з круглими очима подивилася на мене, а коли ми зустрілися поглядами, вона обернулася до своєї матері, просячи захисту, бо її бачте, образили.

— На що це ти натякаєш, Олівія? 

— Ну не знаю... Самі здогадайтесь... — протягнула я, переводячи свій косий погляд від сніданку до Ліліан, а потім знову взялася до їжі, бо знала, що сніданок це чи не єдиний раз коли я можу нормально наїстися, адже тут присутній герцог, бо обідати чи вечеряти мені можуть так і не принести. А тітка Феліція, вже аж позеленіла від злості, мене забавляла ця ситуація і я не помітила як посміхнулася краєм губ.

— Тобі смішно? Ти щойно принизила свою кузину, а тепер посміхаєшся? Ти взагалі не вивчала що таке правильні манери для аристократів?

Ну нарешті, перший захисник маленької Ліліан, мій старший брат Ліам.

— Ти мені скажи, могла я чомусь навчитися? — я перевела свій погляд від Ліама і подивилася графині Джулін прямо в очі. — Люба тітонька звільняли моїх вчителів кожного разу, як тільки вони помічали мої успіхи. Ви робили це навмисно, щоб ніхто не знав що я маю таланти в навчанні?

Від такої прямолінійності графиня аж поблідніла, з кожним моїм словом її білосніжне обличчя заливалося червоним від гніву, а золотаве волосся ще більше це виділяло. Якщо так подивитися, то графиня була досить симпатичною жінкою, вони з Ліліан були схожі як дві краплі води, і оскільки вона рано вийшла заміж і народила дочку, зараз сторонній може подумати що Феліція та Лілан сестри, а не мати та дочка. Вони навіть придурюються невинними янголятами однаково... Як смішно...