Читати книгу - "Невидимі сліди, Марі-Анна Харт"

— Ага, два тижні, і ми точно не зустрінемося. Чудово, ну і як? ( Йєн саркастично хмикнув, намагаючись не показати, скільки емоцій викликає в нього ця ситуація.)

— Я знаю, що я прошу багато, але це не така вже й велика проблема. — Рон намагався виглядати впевнено, але серце все одно билося трохи швидше.

— Ти не просто багато просиш, ти намагаєшся знайти рішення там, де його немає.

— Рік вже минув, я впевнений, всі вже забули про це. ( Рон намагався виглядати переконливо, але він відчував, як ця впевненість поступово тане.)

— Ти наївний, але добре, якщо ти так хочеш, бери її з собою. Я не можу тебе зупинити.

— То ти запросиш Кейт? — Рон намагався ще раз перевірити, чи є хоч якась надія.

— Можеш її взяти, але я особисто її не запрошуватиму. — Йєн знизав плечима, і на його обличчі знову з’явилася важка тінь сумніву.

— Дякую, ти не пошкодуєш. — Рон робив крок назад, зітхаючи з полегшенням.

— І я вже починаю сумніватися у своєму рішенні... — Йєн всміхнувся, але його посмішка була сумною, як застарілий жарт, що не викликає сміху.

Рон був щасливий, але відчував, що залишалося одне важливе завдання — переконати Кейт поїхати. Він вирішив, що сьогодні вистачить важких розмов, і з полегшенням поїхав додому. Завтра буде субота, і він сподівався вирішити питання з Кейт, а сьогодні можна  просто відпочити та зняти напругу.

Наступного ранку Рон поїхав до Елен і Кейт. По дорозі він купив смачну випічку та каву, намагаючись налаштуватися на розмову. Піднявшись на третій поверх, він постукав у двері й трохи хвилювався, чекаючи, що буде далі. Через кілька хвилин йому відчинила Елен, і на її обличчі одразу з'явилася щаслива посмішка.

— Це мені? — запитала вона, не приховуючи радості.

— Так, я знав, що ти зрадієш каві більше, ніж мені, — посміхнувся Рон, не зовсім приховуючи своє легке хвилювання.

— Я рада тебе бачити! — сказала Елен, приймаючи чашку.

— І я радий, що зміг тебе зробити зранку щасливою. Кейт вдома?

— Так, вона вдома, але... здається, ти все-таки не передумав, — її посмішка одразу трохи зникла, і обличчя стало серйозним.

— Я поговорив із Йеном — він не проти. Тепер тільки Кейт треба вмовити.

— Ну-ну, удачі тобі! Але пам'ятай, я в це не втручаюсь!

Рон зайшов до кімнати й одразу почав оглядатися в пошуках Кейт. Через кілька хвилин він помітив її і вирішив не втрачати часу, переходити до справи.

— Доброго ранку, Кейт! Приніс каву і твою улюблену випічку, — він намагався говорити спокійно, але відчував легке хвилювання в голосі.

— Привіт, Рон! Ну, мені ще хвилин 40 потрібно, щоб зібратися. Я піду на прогулянку, а ви зможете подивитися фільм... — Кейт виглядала спокійно.

— Ти мене ображаєш! — засміявся Рон. — Ти серйозно думаєш, що я приніс каву лише для того, щоб ми з Елен залишилися наодинці?

— Каву — ні, але випічку — так! — усміхнулася Кейт.

— Знаєш, сьогодні не цей день! У мене є для тебе класна пропозиція. — Рон почувався трохи нервово, але його слова звучали вперто.

— Я не буду робити за тебе жодні проєкти! — Кейт усміхнулася, відчуваючи, що Рон щось намагається від неї приховати.

— Я не про це! Хоча, чесно кажучи, від такого я б теж не відмовився, — посміхнувся Рон, намагаючись розрядити атмосферу. — Але я хотів запитати про твої плани на канікули.

— І з яких пір ти цікавишся моїми планами? — Кейт підняла брови, здивована його питанням.

— Просто цього року твої плани можуть збігтися з моїми ідеями... Йен має класний будиночок у горах, і він запрошує друзів покататися на лижах.
Кейт відразу змінила вираз обличчя — на ньому з'явився сум.

— Я рада за вас, але не розумію, до чого тут я.

— Ти б могла поїхати з нами. — Рон намагався виглядати впевнено, хоча всередині його серце билося швидше.

— Дякую за пропозицію, але я пас, — Кейт знову знизала плечима, не вірячи, що Рон говорить  це серйозно.

— Перестань! Це чудова ідея! — Рон намагався бути переконливим, але його голос зраджував його хвилювання.

— Це жахлива ідея! Навіщо я там? — Кейт підняла очі, і її голос став більш рішучим.

— Давай будемо відвертими. Ви з Йеном уже рік уникаєте одне одного. Точніше, ти уникаєш його компанії. А вам все одно доведеться спілкуватися, бо він — мій найкращий друг, а ти — сестра моєї дівчини. Можливо, настав час вам закопати «сокиру війни»? — Рон не міг стримати свого хвилювання і говорив все відверто.

— Між нами немає війни, — Кейт знову знизала плечима, намагаючись виглядати спокійною, але Рон помічав, що в її очах була лише нерішучість.

— Тим краще! Може, вже час перестати уникати одне одного ? — Рон зібрався, вирішивши не відступати.