Читати книгу - "Тирамісу з полуницями"

Ніде правди діти, я була надто прямолінійною, бо Лінчин хлопець теж її зрадив, коли був у Лондоні. Я ж могла не ляпати зайвого. А Літа тоді сказала, що можна й зраду пробачити, але потім розплакалася, тому я не впевнена, чи ми й далі подруги. Я б точно такого не пробачила. Якщо вже сталося щось таке, то навіщо залишатися разом? Для мене це б жодного змісту не мало. Люди повинні себе контролювати, а якщо не можуть, то вони нічого не варті. Так мені здається.

Ну, але через це розлучення, чи, може, завдяки ньому (я знаю, що це звучить жахливо, бо почуваюся трохи як ворон, котрий радіє, що може поживитися свіжим стервом) моя ситуація кардинально змінилася. Раніше мене мучили докори сумління, що я завалила іспит і через це не потрапила до жодного хорошого ліцею, та коли батьки сказали, що вони планують, я перестала заперечувати. Вони вже раніше пропонували мені приватний ліцей, зрештою, можуть за нього заплатити, але я відмовлялася через власну гордість. У результаті я рік ходила до страшенно слабкого ліцею. Може, я й була там найкращою ученицею, але що з того? Я ж розуміла, що після нього про вступ до медичного годі й мріяти. А я вже зараз точно знаю, що хочу робити в житті.

Звісно, досить було лише натякнути, як батько відразу подзвонив до «п'ятірки». Це найкращий приватний ліцей у Варшаві. І виявилося, що в них є місце в другому класі, бо хтось вибув. До всього вони ще й переїхали. Ліцей знаходиться — увага! — на двадцять першому поверсі Палацу культури! Супер, я вже дочекатися не можу. Трохи побоююся, бо новий клас і таке інше. Але — як сказала Літа — час узятися за себе.

Наталія закрила документ, який назвала «Ватерлоо», а тоді й папку. Посміхнулася сама до себе. Класна придумка. Вона завжди була кмітливою. А тепер, у новій школі, мусить показати себе з щонайкращого боку. Звісно, це й вигляду стосувалося. Іще вчора вона докладно обдумала, у що вдягнеться. Адже перший день завжди найважливіший.

Наталія мала із чого вибирати. Рік тому тато купив їй нову шафу-купе, величезну, на цілу кімнату. Раніше дівчина переживала, що не може собі порозкладати все так, як би хотіла. Їй була притаманна вроджена любов до порядку. Убрання вона складала за порами року, а далі — за кольорами.

Спершу хотіла вдягти свою улюблену чорно-білу сукню з геометричним візерунком. Скромна, шляхетна й проста сукенка, у якій вона завжди справляла гарне враження. Проте примірявши, збагнула, що сукенка лежить на ній не ідеально.

Наталія намагалася схуднути в Португалії, але, мабуть, цього не досить... Певне, вона товста, як свинка Пепа, якщо після двотижневої дієти досі не могла надягти цієї сукенки. Ну, так, адже сукня була із часів розміру 34. Треба добряче за себе взятися.

На щастя, у шафі залишалася ще купа одягу. Наталія вибрала чорні легінси, а до них білу шовкову блузку з рюшами. І, звичайно, туфлі на високих підборах. Чудово! А коли ще схудне, то виглядатиме просто приголомшливо. Усі її подружки були худіші за неї. Як їм це вдавалося?

Воно й не дивно, що з того кастингу тоді нічого не вийшло. Наталія просто була затовстою, а в рекламних агенціях завжди шукають дуже худих дівчат.

Вона ще раз перевірила, чи приготований на завтра одяг лежить на своєму місці, а тоді лягла спати. Але ще довго крутилася з боку на бік, намагаючись не думати про батьків, нову школу, ані про те, як швидко схуднути.

* * *

Адріан, Лінчин хлопець, теж не спав. Проте зовсім не через те, що не міг заснути. Уперше в житті вересень для нього не означав початку навчального року. У його виші це мало відбутися лише в жовтні. Ні, він не вступив до омріяної Академії мистецтв. Та це нікого особливо не здивувало, бо загалом таке мало кому вдавалося з першого разу. Мабуть, вплинула родинна ситуація, смерть мами, уся ця справа з Лінкою... Через усе це Адріан не міг зосередитися на малюванні. Звичайно, він приготував портфоліо вчасно, але воно явно було заслабким. І батько порадив вибрати приватний мистецький виш.

— Може, за рік чогось навчишся і таки вступиш, — сказав він. — Це все ж краще, ніж цілий рік байдикувати.

Адріан погодився. І запропонував, що одночасно працюватиме. Щоби бодай докластися до оплати за навчання. Батько не дуже наполягав, грошей їм не бракувало, проте Адріан сказав, що так буде чесно.

Але тепер він не міг заснути не через те, що досі мав канікули, а тому, що настільки зосередився на малюванні, що аж забув про час. Малював Лінчин портрет. Не вперше й, мабуть, не востаннє, та цього разу йому хотілося, щоб це було щось дійсно неповторне. А вона навіть не підозрювала, що стала його музою... Мабуть, здивувалася б, скільки її портретів він уже намалював. Пастеллю, акварелями, акриловими фарбами... Він без кінця її фотографував і надихався цими фотографіями. Лінка завжди була для Адріана найвродливішою.

Доходила перша година ночі, а він і досі стояв біля мольберта. Намагався перенести на полотно те, що було найважче. Її чарівливість. Те, як вона сміялася. Ех, нелегко йому це вдавалося. Звичайно, він багато чого навчився в Лондоні, находився галереями, надивився на картини. Але весь час перебував у пошуках власного стилю. Яскраві кольори, шпатель... Це стало його останнім відкриттям. Найгірше, що акрилові фарби швидко висихали, він волів олійні, але де ними малювати? Не вдома ж... Скипидар дуже смердить, а в них