Читати книгу - "Просто бути, Таня Тайм"

Аліна проходила по вулиці, спостерігаючи, як місто готувалось до святкових днів. Вітриносне осіннє небо бавилося різноманітними відтінками, і всюди вже можна було побачити гірлянди з гарбузів, ліхтарі у вигляді привидів і якісь святкові вивіски в місцевих магазинах. Поки що не відчувалося метушні, але вже зараз вона могла зрозуміти, що святкова атмосфера все більше огортає місто.

У її запасі англійської мови було не так багато слів, але кожного дня вона намагалась покращити свою вимову, зрозуміти більше. Віталася з перехожими:
— Good morning!
— How are you?

Вони зазвичай посміхались, навіть якщо її акцент був помітним. Вона відчувала, що місцеві ставляться до неї доброзичливо, і це дарувало їй відчуття того, що вона не так далеко від дому.

Прогулюючись уздовж вулиці, Аліна зайшла до невеликого магазину, щоб купити кілька продуктів для себе. Щоразу на таких прогулянках вона намагалася знайти якісь маленькі приємні речі: свіжий хліб, теплий чай, щось, що дарує відчуття дому. У цей раз вона вирішила побалувати себе шоколадом. Вибір був великий, і вона обирала уважно, насолоджуючись моментом. Здається, їй не вистачало таких простих задоволень — таких дрібничок, як шоколадка на вечір. Вона посміхнулась сама до себе, порівнюючи це з вечорами вдома, коли з мамою вони часто пили чай та їли домашні ласощі.

Перед касою її погляд зупинився на іншому покупцеві. Це був той чоловік з собакою. Вона вже кілька разів бачила його, але до цього не привертала особливої уваги. Тепер він стояв поруч, вибираючи солодощі, захоплюючи великі пакунки шоколадок, жувальних цукерок і батончиків. У його кошику було майже більше, ніж у всіх інших.

— Готуюсь до Хеловіну, — усміхнувся він, помітивши її погляд. — Раніше не міг цього зробити, тому тепер беру все в останній момент. Для дітей потрібно багато солодощів.

Аліна не втрималась від посмішки.
— Ви багато їсте солодкого? — пожартувала вона.

— Якщо чесно, то це все для сина, — він замислено подивився на стіл, де вже було багато солодощів. — У мене маленький монстр. Дуже любить солодке.

Аліна кивнула.
— Напевно, він буде в захваті, — сказала вона, розуміючи, що його син — це все для нього.

Він повернувся і кивнув.
— Так, а ще, мабуть, сам наїмся шоколаду. Якщо залишиться, — він посміхнувся. — Ну і іншим монстрам, Халкам, Привидам, всім хто прийде.

Аліна не змогла не помітити, як його очі стали м’якими, коли він говорив про сина. Хоча не було й натяку на те, що він може розповісти більше про своє життя, вона відчула: є щось у його погляді, що свідчить про біль, з яким він вже давно навчився жити.

Він розплатився і пішов. Аліна ще кілька хвилин залишалась на касі, думаючи про те, як їй подобається цей маленький шматочок життя — спокійний, без поспіху, де навіть незнайомі люди можуть допомогти один одному. І ще вона думала про сина сусіда, який тепер, мабуть, знову буде радіти святу, навіть якщо у його батька серце було непомітно важким.