Читати книгу - ""Я — донька ворога", Love"

У світі, де все почало звучати занадто голосно — чужі співчуття, дзвінки, офіційні фрази, похмурі обличчя, — тільки він був тихим.

Алі не питав, як я. Не змушував говорити. Просто приходив.

Спершу — з кавою. Потім — з книгою.
Одного разу він сів поруч, залишив щось на столі й мовчки вийшов. Я відкрила пакунок — це був плейлист із назвою: “Коли серце розбите, але ще б’ється.”

Я вперше за кілька днів посміхнулась.

---Алі був іншим.
Не таким, як ті, кого я знала раніше.
Він говорив мало, але коли говорив — було відчуття, що чуєш щось важливе.

— Я не знаю, як тобі допомогти, — якось сказав він, дивлячись у мої очі. — Але я можу бути поруч. Просто… не йти. Якщо ти дозволиш.

Я мовчала.
А потім сказала:

— Залишайся.

І він залишився.

---

Минав тиждень за тижнем. Життя поволі ставало на ноги. Ми гуляли в парку, читали в бібліотеці, іноді мовчали по дві години — і це було краще за будь-які слова. Я не знала, що це: дружба, вдячність, початок кохання?.. Але з ним було тихо. Спокійно. Правильно.

І саме тоді, коли я почала дихати вільніше…

---

…з’явився він.

Батько.

---