Читати книгу - "Ціна збереження , Невидимі крила"

Ніч була тиха, лише їхні подихи змішувалися в повітрі, створюючи невидиму симфонію. Лея лежала, притулившись до Кая, її серце билося в унісон з його. Його пальці легко ковзали по її спині, малюючи невидимі візерунки — не для того, щоб збудити, а щоб заспокоїти. Але кожен його дотик усе одно запалював щось глибоко всередині.
— Ти справжня... — прошепотів він, майже не вірячи, що вона поруч.
— Я твоя, — відповіла вона так тихо, що це більше було відчуттям, ніж словами.
Її пальці ковзнули по його щелепі, по шиї, зупинилися на грудях. Кай прикрив очі — він не потребував нічого більше. Лея була його цілим світом, і в цю мить він хотів лише одного — тримати її міцно, ніжно, але з бажанням, яке вже не приховати.
Вони не поспішали. Їхнє тепло ставало мовчазною обіцянкою, а рухи — танцем довіри. Він нахилився й торкнувся її губ — спершу легко, потім трохи довше, глибше. Вона відповіла, тремтячи. В її очах було стільки відвертої ніжності, що він затамував подих.
Їхня ніч була не про тілесне — вона була про злиття душ. Про тихі дотики, які лікують. Про довгі погляди, в яких — мовчазне зізнання. Про першу близькість, що не кричить, а шепоче: я поруч, я відчуваю тебе.
Коли Лея заснула, Кай ще довго дивився на неї. Її темне волосся розсипалося по подушці, а на вустах залишалась тінь посмішки. Він обережно вкрив її ковдрою, притулившись ближче, і вперше за довгий час відчув — він там, де повинен бути.