Читати книгу - "Справжнє "завтра", Було "вчора", Fill"

Це сталося, коли обидва — вперше — не натиснули.

Арсен стояв на світлофорі. Червоне. Хоча мав би перейти. Звично. По сценарію.
Але він залишився стояти. Бо щось шепотіло: "Зачекай".

У ту саму мить Ліка сиділа на даху свого дому. В телефоні мигало:
16 травня.
Але вона не натиснула.
Бо знала: “сьогодні” — не тут.

І тоді —
світ завмер.

Машини зупинились, не дихаючи.
Годинники здригнулись, мов перескакуючи кадр.
Люди не моргали. Птахи зависли в небі, як пікселі.

А вони — лишилися живими.
Очима. Думкою. Дотиком до тиші.

Він побачив її — там, де її не могло бути.
Вона відчула його — у подиху тіні.

Це було “зависле місце” — простір без часу. Поза подією. Поза планом.