Читати книгу - "Хранителі межі. Книга 1: Відлуння минулого., Віталій"

Катя принюхалася.

— Так, щось є. Затхлий, вогкий, і... ніби рибою віддає. Але звідки? Вікна зачинені, вентиляція працює.

Олег підійшов до стіни і ще раз торкнувся символу. Знову той самий короткий спалах запаморочення, і на мить йому здалося, що малюнок на стіні пульсує, набуваючи тривимірного об'єму, ніби він не намальований, а виступає зі стіни.

— Ми повинні з'ясувати, що це, — сказав Олег, більше до себе, ніж до Каті. — І куди поділася дівчина. Це не схоже на звичайне зникнення.

Катя кивнула, але в її погляді було помітно, що вона не розуміє, до чого Олег хилить. Вона вірила у факти, у науку, у те, що можна довести. А тут доказів було обмаль, і ті, що були, не вкладалися в жодні рамки.

Олег відчував, що ця справа буде іншою. Він ще не знав, наскільки іншою. Скептицизм, який був його другою натурою, починав давати тріщини. Він бачив те, чого не бачили інші. І це починало його лякати. Він подивився у вікно, на темний Дніпро, що звивався змією під містом, і відчув незрозумілий, моторошний холодок, що пробіг по спині.