Читати книгу - "Від порога до порога"

Er spießt sie auf

und erfüllt das Gehölz mit grunzendem Schicksal,

dann treibts ihn

hinunter zur Küste,

dorthin, wo das Meer

seiner Feste finsterstes gibt

auf den Klippen:

vielleicht

daß eine Frucht wie die seine

das feiernde Auge entzückt,

das solche Steine geweint hat.

В ОБРАЗІ ВЕПРА

В образі вепра

тупоче твій сон крізь ліси на краю надвечір’я.

Білим блискотом,

наче лід, від якого він відколовся,

проміняться ікла його.

Гіркий горіх

добуває він з-попід листя,

яке його тінь вирвала у дерев,

горіх,

чорний, як серце, яке ти відкинув ногою,

коли тут самотньо проходив.

Він прохромить його

і наповнить ліси хрюканням долі,

відтак його вниз пожене

до узбережжя,

туди, де море

найпохмурішу з оргій своїх

на бескидді провадить:

можливо,

ще якийсь плід

полонить його торжествуюче око,

що наплакало стільки каміння.

BRETONISCHER STRAND

Versammelt ist, was wir sahen,

zum Abschied von dir und von mir:

das Meer, das uns Nächte an Land warf,

der Sand, der sie mit uns durchflogen,

das rostrote Heidekraut droben,

darin die Welt uns geschah.

БРЕТОНСЬКИЙ БЕРЕГ

Зібралося все побачене

на прощання з тобою й зі мною:

море, що котило нам ночі на берег,

пісок, що летів крізь них разом з нами,

іржаво-червоний вереск на схилі,

в якому для нас починався світ.

GUT

Gut, daß ich über dich hinflog.

Gut, daß auch ich mir erklang, als der Himmel dir quoll

                                                     aus den Augen.

Gut, daß ich sah, wessen Stern darin glomm —

Gut, daß ich dennoch nicht aufschrie.

Denn nun gellt dir die Stimme im Ohr,

die mich wild vor sich herstieß.

Und der mich peitschte, der Regen,

meißelt dir jetzt einen Mund,

der spricht, wenn die Sterne schrumpfen,

der schwillt, wenn die Himmel verebben.

ДОБРЕ

Добре, що я пролетів над тобою.

Добре, що я собі теж зазвучав, коли небо стікало

                                                          у тебе з очей.

Добре, що я розгледів, чия то зоря в нім палала —

Добре, що я усе-таки не закричав.

Тому, що й нині лунає у вусі той голос,

який відштовхнув мене люто.

І дощ, який мене бичував,

висікає тепер твої уста,

він мовить, коли стискаються зорі,

він набухає, коли небеса затухають.

ZU ZWEIEN

Zu zweien schwimmen die Toten,

zu zweien, umflossen von Wein.

Im Wein, den sie über dich gössen,

schwimmen die Toten zu zwein.

Sie flochten ihr Haar sich zu Matten,

sie wohnen einander bei.

Du wirf deinen Würfel noch einmal

und tauch in ein Auge der Zwei.

УДВОХ

Удвох пропливають мертві,

удвох, через винний льох.

У вині, над тобою узлитим,

пропливають мертві удвох.

Сплівши з волосся мати,

обживають їх, мов чертог.

Кинь ще раз угору свій жереб

й занурся в око обох.

DER GAST

Lange vor Abend

kehrt bei dir ein, der den Gruß getauscht mit dem Dunkel.

Lange vor Tag

wacht er auf

und facht, eh er geht, einen Schlaf an,

einen Schlaf, durchklungen von Schritten:

du hörst ihn die Fernen durchmessen

und wirfst deine Seele dorthin.

ГІСТЬ

Задовго до вечора

повертає до тебе той, хто зміняв вітання на морок.

Задовго до дня

прокидається він

й роздуває, перш ніж піти, рештки сну,

сну, що просякнутий звуками кроків:

ти чуєш, як він обмірює далеч просторів

й закидаєш туди свою душу.

mit wechselndem schlüssel

мінливим ключем 

GRABSCHRIFT FÜR FRANCOIS

Die beiden Türen der Welt

stehen offen:

geöffnet von dir

in der Zwienacht.

Wir hören sie schlagen und schlagen

und tragen das ungewisse,

und tragen das Grün in dein Immer.

Oktober 1953

ЕПІТАФІЯ ДЛЯ ФРАНСУА

Обидві брами великого світу

розчахнуті навстіж:

тобою відчинені

у роздвоєну ніч.

Ми чуємо, як вони траскають, ляскають

і носять незнане,

і носять вінково-зелене в твоє барвінково-вічне.

Жовтень, 1953

AUF SAUGE GEPFROPFT

Aufs Auge gepfropft

ist dir das Reis, das den Wäldern den Weg wies:

verschwistert den Blicken,

treibt es die schwarze,

die Knospe.

Himmelweit spannt sich das Lid diesem Frühling.

Lidweit dehnt sich der Himmel,

darunter, beschirmt von der Knospe,

der Ewige pflügt,

der Herr.

Lausche der Pflugschar, lausche.

Lausche: sie knirscht

über der harten, der hellen,

der unvordenklichen Träne.

ДО OKA ПРИЖИВЛЕНО

До ока приживлено

пагін тобі, який лісам указував шлях:

збратаний з поглядом,

він проростає чорною

брунькою.

На всю широчінь небес пружить повіка весни.

На всю широчінь повіки простирається небо,

під ним, затінений брунькою,

оре Предвічний,

Господь.

Дослухайся до лемеша, дослухайсь.

Дослухайся: як він рипить

над твердою, сяйною,

над незапам’ятною сльозою.

DER UNS DIE STUNDEN ZÄHLTE

Der uns die Stunden zählte,

er zählt weiter.

Was mag er zählen, sag?

Er zählt und zählt.

Nicht kühler wirds,

nicht nächtiger,

nicht feuchter.

Nur was uns lauschen half:

es lauscht nun

für sich allein.

ТОЙ, ХТО ЛІЧИВ НАМ ГОДИНИ

Той, хто лічив нам години,

він лічить і далі.

Що ж він може лічити, скажи?

Він лічить і лічить.

Не стає холодніше,

ані нічніше,

ані вогкіше.

І лиш те, що нам слухати допомагало:

воно слухає нині

тільки самого себе.

ASSISI

Umbrische Nacht.

Umbrische Nacht mit dem Silber von Glocke und Ölblatt.

Umbrische Nacht mit dem Stein, den du hertrugst.

Umbrische Nacht mit dem Stein.

Stumm, was ins Leben stieg, stumm.

Füll die Krüge um.

Irdener Krug.

Irdener Krug, dran die Töpferhand festwuchs.

Irdener Krug, den die Hand eines Schattens für immer verschloß.

Irdener Krug mit dem Siegel des Schattens.

Stein, wo du hinsiehst, Stein.

Laß das Grautier ein.

Trottendes Tier.

Trottendes Tier im Schnee, den die nackteste Hand streut.

Trottendes Tier vor dem Wort, das ins Schloß fiel.

Trottendes Tier, das den Schlaf aus der Hand frißt.

Glanz, der nicht trösten will, Glanz.

Die Toten — sie betteln noch, Franz.

ФРАНЦИСК АССІЗЬКИЙ

Умбрійська ніч.

Умбрійська ніч