Книги Українською Мовою » 💙 Детективи » Бомба для голови 📚 - Українською

Читати книгу - "Бомба для голови"

275
0
26.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Бомба для голови" автора Юліан Семенов. Жанр книги: 💙 Детективи. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 2 3 4 ... 97
Перейти на сторінку:
class="cite">

«Любий Паоло, ти сволота! Я три дні розшукував тебе, а тільки сьогодні секретарка зволила сказати мені, що ти вилетів до Лондона і повернешся через тиждень, коли я знову буду в Берліні. А ти мені зараз потрібен, як ніхто інший, тому що ти хоч і свиня, але хрюкаєш відверто.

Я щойно переглянув відзнятий матеріал, і мені стало так гірко, хоч вовком вий. Що ж це діється зі мною? Хто так хитро жартує — тоді, як виник задум і пішла продукція, — хто плутає, заважає, паскудить?! А що таке «задум»? Дехто пише конспекти і може наперед розповісти свою майбутню картину, до того як почнуть знімати фільм. А я нічого не можу розповісти: якісь дивні видіння терзають мою бідолашну голову, дзвенять уривки розмов, бачу обличчя, відчуваю, як виникають цікаві колізії, а коли починаю все це записувати й знімати — виходить сухом’ятка, ганебне калькування життя.

Недаремно тепер мистецтво розділилося на два напрями, майже зовсім ізольовані один від одного. Перший — фактографія, документалістика, точне наслідування правди, щось подібне до Цвейга. Другий — «самовивертання», на зразок Фелліні, Антоніоні і Лелюша. Дехто каже про них: «Ці плюють на проблеми світу, на трагічні питання, які ставить наш час». Дурниці. Якщо Фелліні вивертає себе, роблячи боляче рідним і друзям, він приносить себе в жертву часу: «Дивіться, люди, ось я анатомував себе заради вашого благополуччя! Дивіться уважно, не повторюйте мене, а коли хочете повторити, подумайте про те й про те!» Інші твердять: «Документ звичайно цікавіший за фантазії й страждання особня, схожого на мене, в плоті й дусі. Нехай же буде голий факт — я сам почну думати, в якій мірі те, що описують чи знімають, добре чи погане». Мабуть, люди прагнуть до строгої документалістики, бо їм остобісіли всякі диктати: починаючи від страхового агента, який радить не курити багато, і кінчаючи чиновником міністерства закордонних справ, що «рекомендує» не вчащати в Ханой; людям набридло диктаторство письменника, який нав’язує сюжет; законодавця мод, котрий міняє гострі каблучки на товсті; критика, що виголошує беззаперечний вирок про новий живописний вернісаж; прем’єр-міністра, який заморозив зарплату. Все набридло, все! Але ж усе в нашому світі продиктоване кимось або чимось, усе загнано в рамки закону, беззаконня, тиранії, демократії, але все в рамках! Навіщо ж тоді творчість?

Я рвонув із самовивертання в документалістику, але посеред дороги зрозумів, що документалістика не діло художника, коли він замахнувся на те, щоб бути художником, а не людиною із спеціальністю «кінорежисер»! І збагнув: треба назад, до людини, до себе самого, до тебе, до всіх нас…

Гаразд. Поплакався, і досить. Коли я закінчу цю картину про сьогоднішнє «фронтове місто», про те, як там розкошують генерали СС у тому ж Далемі, де жив Гіммлер, і про студентів, які живуть впроголодь, бери мене на роботу в свою рекламну контору: на старість буду забезпечений цілком пристойною пенсією.

Між іншим, сьогодні я натрапив на статтю про батька нашого з тобою друга. Бідолашний Ганс! Він не схожий на тата. Старий Дорнброк має зуби, а Ганс — дитя, і мені часом здається, що він — саме спростування теорії спадкоємності: такий він не схожий на свого батька. Він приходив до мене п’яний, уночі перед моїм вильотом із Західного Берліна. Це була смішна й дивна розмова. Коли б я не вирішив повернутися в кінематограф відчуттів, я, можливо, схопився б за його пропозицію. Він запропонував мені зробити стрічку про його концерн. Говорив про трагедію, яка нас жде, і обіцяв сказати мені таке, від чого здригнеться світ. А втім це тепер несуттєво. Головне — прийняти рішення. А я його прийняв. Світ стомився від реальних проблем. Почуття вічні.

Так, можеш висловити «співчуття». Мій «Нацизм у білих сорочках» одержав чергову премію на фестивалі в Мексіці. А в нас про картину все ще мовчать, сволота. Як води в рот набрали. Я заспокоюю себе тим, що, виходить, припер когось до стінки. Але ж честолюбство з’їдає! Та й грошей від прокату немає!»

2

— Майстре! — покликав Люса його асистент, заглянувши в номер не постукавши. — Світло поставили, акторів привезли, ждуть вас.

— Добре. Йду. Спасибі.

Люс хотів дописати листа після зйомок, але зрозумів, що працювати йому доведеться цілу ніч, вранці треба буде дещо дозняти на вулицях прихованою камерою, потім ще одна невеличка зйомка — хлопця, який виїхав із Західного Берліна, а потім зразу ж додому. Отже, подумав Люс, дописувати йому буде ніколи. Зійшовши вниз, він попросив портьє кинути конверт у поштову скриньку.

Сьогоднішню нічну зйомку призначили в барі готелю. Сходи, які вели в бар, покрили люмінесцентною фарбою, і Люс, ідучи вниз, раптом йдчув себе як у дитинстві, коли вони гралися в індійців. Поєднання червоного, синього й білого кольорів завжди асоціювалося втому з кінокартинами про індійців. До війни в Німеччині часто показували американські картини про індійців, супроводжуючи демонстрацію вступними титрами про те, як янкі пригноблюють корінне «арійське» населення Америки.

…Акторів, яких привіз йому асистент, Люс не знав. Дві жінки і два хлопці. «Мабуть, з театру;— вирішив Люс. — Вони аж надто напружено розглядають камеру. А взагалі, добре, що їх ніхто не знає. Мені й потрібні такі люди в цій картині, нікому не відомі».

— Добрий вечір, панове, — сказав він, — пробачте, що я затримав вас.

— Добрий вечір, — незграйно відповіли актори.

«Чорненька дівчина нічогенька, — відзначив Люс. — Мабуть, вона підійде більше за інших. Друга занадто вродлива і хтива. Випещена коняка, а не жінка. Чоловіки не дуже годяться. Георга завжди тягне на «еталони». Неодмінно, щоб два метри, широкоплечий і чарівна усмішка. Такі чоловіки хороші у вестерні або в ліжку, в мене вони дисонуватимуть з відзнятим матеріалом».

— Мій асистент, — сказав Люс, — уже, мабуть, розповів коротко про ваше завдання в сьогоднішній зйомці?

— Так.

У барі було темнувато. Після того як попробували світло і сліпучі голубі софіти тисячократно відбилися в дзеркалах, очі насилу звикали до сутінок. Люс хотів ще раз подивитися, як поставлено світло, але Шварцман, його продюсер, був початкуючим бізнесменом, грошей у нього було мало, і тому доводилося економити й на електроенергії, і на кількості відзнятих дублів. А втім, Люс терпів це, бо Шварцман не втручався в зйомки, не давав порад, як водиться, і не просив узяти на роль героїні свою дівку.

— І про наш метод ви також знаєте? — спитав Люс акторів.

— Ні, майстре, — сказав за них Георг. — Я думав, що про це краще розповісте ви.

— Розумно. Я просив би вас,

1 2 3 4 ... 97
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Бомба для голови», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Бомба для голови"