Читати книгу - "Степан Бандера"

Цікаво, що школа у Волі-Задеревацькій виникла завдяки енергії та наполегливості Степана Бандери. Молодий Бандера, приїхавши додому на канікули, прямо запитав у селян: «Чому школу не будуєте?» Ті відповіли: «Будматеріалів немає, а панський ліс – під особливою охороною». «А ніч для чого?!» – кинув клич майбутній націоналіст № 1, і незабаром народ зібрав у центрі села достатню кількість будматеріалів, з яких і звели першу за всю багатовікову історію Волі-Задеревацької школу.

У студентські роки Степан Бандера продовжив брати активну участь в організованому українському національному русі. Він був членом українського товариства студентів політехнічної школи «Основа» і членом гуртка студентів-селян. Якийсь час працював у бюро товариства «Сільський господар», яке розповсюджувало прогресивну агрокультуру на західноукраїнських землях. Від товариства «Просвіта» у вихідні дні та свята він їздив у навколишні села Львівщини з лекціями. Продовжував Степан і активно займатися спортом, спочатку в «Пласті», потім в Українському студентському спортивному клубі (УССК) і якийсь час у товариствах «Сокіл-батько» і «Луг» у Львові. Особливо помітними були його успіхи в легкій атлетиці, плаванні, в лижному спорті і баскетболі, що, до речі, вельми дивно при його невеликому зрості. Також Степан багато подорожував.

А ось достовірних відомостей про захоплення Степана слабкою статтю практично немає. Більше того, ніде в літературі не розповідається, як Степан познайомився зі своєю майбутньою дружиною Ярославою Опарівською. Тільки Роман Малащук у своїх мемуарах згадує, що Степан і Ярослава познайомилися в другій половині 30-х років, коли дівчина вчилася у львівській Політехніці. Проте в той час Бандера сидів у в’язниці. Відомо, що 20 березня 1939 року Ярослава Опарівська разом із великою групою студентів була арештована поляками. Після розпаду Польщі вона опинилася в Кракові, де, очевидно, і познайомилася з Бандерою. Незабаром вони одружилися.

Отже, можна сказати, що фактично нічого не відволікало Степана Бандеру від підпільної роботи. Більшу частину своєї енергії і часу Бандера в студентські роки віддавав революційній, національно-визвольній діяльності. Іноді, як уже наголошувалося, вона заважала навчанню.

Дорослішаючи в атмосфері українського патріотизму і боротьби за державну незалежність України, Степан Бандера вже в гімназичний період шукав і знаходив контакт з українським підпільним національно-визвольним рухом, який очолювала й організовувала на західноукраїнських землях УВО. З ідеями й діяльністю цієї організації він познайомився почасти через родичів, почасти під час роботи в підпільній організації школярів середніх класів. Ще навчаючись у вищих гімназичних класах, Степан виконував деякі завдання УВО – поширював підпільні видання, працював зв’язковим. Формально членом УВО Бандера став у 1928 році, отримавши призначення в розвідувальний, а потім у пропагандистський відділ. Коли на початку 1929 року була створена ОУН – Організація українських націоналістів, він був одним із перших західноукраїнців, що стали її членом. Проте для того щоб стати членом ОУН, Степану довелося приписати собі рік, тому що в організацію приймали тільки після досягнення двадцяти одного року. Але, попри свою молодість, Бандера дуже швидко посів становище лідера, ставши однією з впливових фігур серед працівників на місцях.

Нелегальна діяльність

Польські заміри щодо земель, населених західними українцями, ґрунтувалися на історичних аргументах. Наприкінці XVIII століття ці території входили до складу Речі Посполитої, і поляки вважали, що їм слід бути частиною польської держави, що відродилася в 1919 році. Наявність тут значного і до того ж кількісно більшого польського населення підкріплювало ці претензії. Що ж до населення східних окраїн польський уряд виношував ідею полонізації. Віра в успіх цієї ідеї ґрунтувалася на двох припущеннях: по-перше, тому, що привабливість польської культури нібито настільки висока, що інші народи з готовністю приймуть її як свою; по-друге, національні рухи меншин здавалися, до певного моменту, дуже слабкими, щоб протистояти польському тиску. Як з’ясувалося, поляки прорахувалися в обох випадках. І чималу роль у провалі польських задумів зіграв Степан Андрійович Бандера.

У 1930-ті роки ОУН продовжувала свою війну з польським режимом, здійснюючи нальоти на урядові установи і поштові контори і здобуваючи таким чином кошти на свою діяльність; продовжувалася і практика знищення державного майна і політичних убивств. Однією з головних цілей ОУН було прагнення переконати українців у можливості чинити опір і підтримувати українське суспільство в стані «постійного революційного бродіння».

Відразу після свого вступу до ОУН у 1929 році Бандера взяв участь у роботі I конференції ОУН Стрийського округу. Першим дорученням Степана у новоствореній організації стало розповсюдження підпільної націоналістичної літератури. Головним полем його діяльності були рідні місця – Калуський повіт, а також львівське студентство. Одночасно він виконував різні функції у відділі пропаганди, а в 1930 році почав вести відділ підпільних видань, потім техніко-видавничий відділ, з початку 1931 року ще й відділ доставки підпільних видань з-за кордону. Ці доручення виявили видатні організаторські здібності Степана Бандери. Були налагоджені нелегальна доставка через кордон і таємне розповсюдження серед населення журналів «Сурма», «Пробудження нації», «Український націоналіст», безпосередньо в Польщі друкувалися «Бюлетень крайової екзекутиви[1] ОУН на ЗУЗ»[2] і журнал «Юнак».

Нелегальна література друкувалися так: у Львові під контролем редакційної колегії виготовлялися матриці, які потім перевозилися в глибоко законспіроване укриття, де друкувався тираж. Спочатку ця підпільна друкарня знаходилася в селі Завалів, біля Стрия, під наглядом Степана Охримовича, потім у селі Конюха, вже під спостереженням Олексія Гасина, а коли її викрила влада, Петро Мірчук організував друк у селі Добрівляни.

Доставка літератури з-за кордону була організована таким чином. Існували три пункти на кордоні, з яких і здійснювалася пересилка пачок із нелегальною літературою: на Гуцульщині, на Бойківщині і в Тешині, неподалік від Шльонська. Були ще запасні лінії зв’язку: через морський порт Данціґ, який мав статус вільного міста, і через Литву, у якої були свої територіальні спори з Польщею (Польща, зокрема, захопила стародавню литовську столицю Вільно). В обумовленому місці і в певний час з’являлися окружні кур’єри, які забирали літературу і передавали її кур’єрам повітів. Польська поліція збивалася з ніг, щоб розкрити мережу розповсюджувачів. Проводилися численні арешти «наосліп», зокрема кілька разів заарештовували і Степана Бандеру, але у невисокого, непоказного студентика був такий безневинний вигляд, до того ж він не нервував, як це буває з людиною, яка відчуває за собою грішок, і через декілька днів його відпускали.

Радянські видання стверджували,