Книги Українською Мовою » 💛 Любовні романи » Щаслива суперниця 📚 - Українською

Читати книгу - "Щаслива суперниця"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Щаслива суперниця" автора Симона Вілар. Жанр книги: 💛 Любовні романи. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 2 3 4 ... 92
Перейти на сторінку:
заколотів, а теплі, вологі весна й початок літа обіцяли чудовий урожай. Дрібні сутички між норманами й саксами обмежувалися лайкою та лихослів’ям. Навіть Хорса з Фелінга начебто вгамувався, з головою поринув у торгівлю мисливськими соколами. Він і раніше бавився з птахами, ця традиція в їхньому роду йшла ще від датчан, але звідтоді, як із легкої руки леді Бертради соколине полювання ввійшло в моду в Норфолку, його соколи почали користуватися значним попитом. Тепер Хорса славиться як знавець, і навіть сімейства де Кларів і Рідверсів купують у нього птахів. Нарешті я запитав, як справи в Бертради. Виявилося, що моя дружина гостює в Бері-Сент-Едмундс — вона останнім часом зблизилася з преподобним Ансельмом і навіть позичає йому гроші на будівництво нової дзвіниці в монастирі.

Незабаром я отримав два листи. Одного від графині, другого — від Ріган, із іншого кінця королівства. Листа дружини я відклав, не розкриваючи, зате листа своячки прочитав відразу. Свого часу ми домовилися про листування, й звідтоді не переривали зв’язку, повідомляючи одне одному новини, ділячись сумнівами та планами, а часом просто виливаючи на пергаменті душу — як раніше в щиросердних бесідах. Останнє своє послання я відіслав Ріган перед самим від’їздом із Англії, і воно була настільки просочене гіркотою і почуттям втрати, що відповідь на нього дихала щирим жалем… Я дочитав, стулив повіки, дослухуючись до того, як у глибині душі заболіла рана, що була вже зарубцювалася.

Однак, крім співчуття, були в цьому листі й інші звістки. Ріган провела певний час у послушницях обителі Діви Марії Шрусберійської та нарешті прийняла постриг і відтепер має ім’я сестра Бенедикта — на честь святого заступника чернецтва. Однак її грошовий внесок при вступі в монастир здався недостатнім абатові, патрону обителі сестер у Шрусбері, й тепер він наполягає, щоб сестра Бенедикта відписала абатству також і свої манори в Шропширі — Орнейль, Тавісток і Круел. Знатній пані, яка відійшла від миру, так і варто було б вчинити, однак у випадку з Ріган усе було складніше. Права на ці володіння мав також і Гай де Шампер, її брат, оголошений поза законом лицар. І хоча ніхто не відав, де він, звісток про смерть сера Гая не надходило, а раз він живий, ці володіння повинні дістатися йому — зрозуміло, якщо опальному лицареві буде даровано прощення.

У цьому я добряче сумнівався, бо вже знав причину, з якої на Гая де Шампера впала немилість. Воістину ця людина була народжена, щоб притягати до себе неприємності. Він уже одного разу відновив своє становище й знову втрапив у немилість, бо став коханцем імператриці й ворогом короля. Тому особливої надії на те, що сер Гай пред’явить права на родові манори, не було.

Ріган просила поради, як їй вчинити, але я відчував тут певні складнощі. Слід було відшукати лазівку, яка дозволяла б обійти закон.

Я мимоволі згадав про Бертраду, яка чудово зналася на всіх цих тонкощах і могла запропонувати що-небудь ділове.

Думаючи про дружину, я відчував тільки холодний тягар на душі. Однак розкрив її послання та пробіг очима написане рукою Бертради. Це виявився привітний і нібито щирий лист люблячої дружини, ніби нас і не розділяло те, що сталося півроку тому. Якби я не відчував у ту пору таке розчарування та біль, хто знає — може, в моєму серці й воскресла б надія. Але тепер я залишився байдужий до її слів і не звернув уваги на запитання про те, куди я звелю їй прибути для зустрічі. У мене не було ні найменшого бажання бачити Бертраду, тому я й залишив її послання без відповіді.

Наступного дня я вирушив у Гронвуд.

Як гарно було їхати в оточенні почту, бачити дорогою знайомі обличчя, чути радісні вітання! Стояв липень, і природа благоденствувала. Денна спека змінювалася нічними дощами, хліба стояли по груди, луги яскріли квітами, а над ними в променях пекучого сонця тремтіло легке марево. Уздовж дороги раз у раз траплялися добротні садиби, височіли частоколи бургів, у селищах і на хуторах йоменів зеленіли високі покрівлі, вкриті свіжим очеретом.

Свої землі я впізнав ще звіддаля, коли помітив крила вітряних млинів, які поволі оберталися. У цілому графстві в мене одного, всупереч звичаю, мололи вітром, і слід сказати, що це нововведення відразу ж почало приносити непогані прибутки. Мливо обходилося дешевше, а багато селян з’їжджалися тільки заради того, щоб подивитися на дивину з крильми — і чого ж було не прихопити з собою мішок чи два ячменю?

Я поговорив з мірошниками й знову пришпорив коня. До шляху з пасовиськ збредалися вівці — з довгою хвилястою вовною, настільки розжиріли та ліниві на такому достатку кормів, що насилу давали змогу проїхати вершникам. Ми проминули ліс, і нарешті перед нами постав Гронвуд — моє творіння, моя фортеця, моя гордість. У променях сонця світлі вежі здавалися золотавими. Вони величаво підносилися над околицею, відбиваючись у зеленавій гладіні річки Уїссі. Я був удома й почувався майже щасливим. У замку мене зустріли з гучним захватом. Пенда вийшов назустріч, і ми обійнялися не як пан і слуга, а як близькі люди. Я мимоволі звернув помітив, як він змінився. Це був уже не колишній кошлатий воїн-сакс. Тепер Пенда мав поважний вигляд. Його патли були охайно підстрижені й навіть підкручені; одяг, хоч і невибагливого крою, пошитий із дорогої тканини та чудово підігнаний.

— Ну, як там справи в нас, у Святій Землі? — посміхаючись із-під врунистих брів, запитав мій колишній раб, а нині сенешаль[2] Гронвудських володінь. І схоже, ці справи його не дуже цікавили, бо він відразу перейшов до того, що входило в його нинішні обов’язки:

— Оскільки міледі в замку нема, я розпорядився, щоб одна з її дам прибула в Гронвуд і все приготувала до вашого приїзду.

Він посміхнувся, а я приховав посмішку. Можна

1 2 3 4 ... 92
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Щаслива суперниця», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Щаслива суперниця"