Читати книгу - "Стійкий принц. Дама-примара"

діячів. Розповідали, що коли жалобний кортеж рухався вулицями столиці, актори мадридських театрів вшановували генія сцени, кидаючи на катафалк квіти і лаврові вінки. У Пантеоні прах Кальдерона залишався до 1874 р., а згодом його ще кілька разів з різних причин перевозили з однієї церкви до іншої. Остання з них, церква Богородиці Скорбот, згоріла 1936 р. У тому вогні великий майстер сценічних ефектів, дон Педро Кальдерон де ла Барка, остаточно зник за лаштунками матеріального існування, залишивши по собі живий монумент – власні твори. Його незабутніх героїв і сьогодні можна побачити як на театральній сцені, так і на мармуровому пам’ятникові, спорудженому на честь митця 1880 р. на мадридській площі Св. Анни, неподалік Іспанського театру. * * *

Драматургічна спадщина Педро Кальдерона вражає обсягом і жанровим розмаїттям. Крім уже згадуваних восьми десятків ау-тос, серед його творів нараховують сто двадцять (за іншими даними – сто десять) комедій. Писав він також різноманітні інтермедії, драматичні прологи, буфонади тощо. Крім того, існують речі, приписувані Кальдерону, а також створені ним у співавторстві з іншими драматургами. Деякі з його п’єс є переробками творів, написаних раніше, зокрема комедій Лопе де Веги, що було нормальною театральною практикою тієї пори.

Точно підрахувати все, що написав Кальдерон, на жаль, неможливо, адже в ті часи автори не могли належним чином контролювати видання й розповсюдження своїх власних творів. Відомо, однак, що 1680 року до Кальдерона звернувся давній шанувальник його творчості, генерал-капітан Валенсії герцог Верагуас, який хотів мати в себе повну колекцію його драм. Письменник надав йому список зі ста одинадцяти великих творів світського характеру і сімдесяти аутос, а принагідно гірко жалівся на видавців і продавців книжок, недбалість яких змушує театралів звертатися до нього по довідки.

Спираючись на жанрово-тематичні ознаки, п’єси іспанського митця розподіляють нині на кілька великих груп. Яскравими взірцями комедій «плаща і шпаги» або ж «комедій плутанини», писаних переважно на початку творчого шляху драматурга, є: «З коханням не жартують» (1627?), «Дама-примара» (1629), «Будинок з двома дверима важко встерегти» (1629), «Сам собі сторож» (1635) та ін. Прикладом філософської драми є вершина творчості Кальдерона «Життя – це сон» (1632–1635?). До так званих «драм честі» належать, зокрема, «Лікар своєї честі» (1633–1635), «За таємну образу – таємна помста» (1635), «Саламейський алькальд» (1642–1644), «Маляр своєї ганьби» (1648?). Історичні та релігійно-агіографічні драми представляють «Стійкий принц» (1628?) і «Маг-чудодій» (1634). Нарешті, «Ехо і Нарцис» (1661) – одна з міфологічних комедій, типових для пізнього періоду його творчості.

Варто пам’ятати, однак, що така класифікація є доволі умовною, адже теми у творах розробляються не у «хімічно чистому» вигляді. Вони активно взаємодіють, тісно переплітаються між собою, ніби запрошуючи глядача напружити увагу, здивуватися, перейнятися і замислитися над побаченим.

Кальдерон не лише вдосконалив драматургічні досягнення своїх попередників, митців доби Відродження, насамперед Лопе де Веги, але виробив власну творчу манеру, що яскраво відображає характерні риси літератури бароко.

Театр Кальдерона демонструє динамічність, напругу, метафоричність і навіть емблематичність, контрастність, масштабність і прагнення до універсалізму, поєднані з увагою до деталей та зв’язків між ними. Як справжній митець бароко, Кальдерон дає людській природі песимістичну, але й значно більш реалістичну, ніж за часів Відродження, оцінку, цікавиться внутрішнім світом окремої особистості, вивчає складні душевні стани людини.

Вимогами барокової естетики пояснюється і піднесена, ускладнена мова його героїв, яка, проте, цілком відповідає загрозливому й загадковому світові, у якому вони діють. Дивні порівняння, метафори й символи тут не просто стилістичні прикраси, а намагання адекватно відтворити незвичайні ситуації і буремні почуття героїв.

Кальдерона іноді називають ще й дуже ліричним драматургом. З цим важко не погодитися. І хоч дослідники часом нарікають на певну схематичність окреслення характерів і навіть самого кохання у його п’єсах, він уміє зобразити любов не лише похмурими й контрастними кольорами, а й легкими, майже акварельними барвами, знайти переконливі слова для вираження найделікатніших проявів емоцій.

Для театральної мови Кальдерона характерна також усталена система символів, які переходять з однієї п’єси до іншої, не змінюючи значень. Хрестоматійним прикладом щодо цього є падіння з коня, що завжди віщує втрату або, принаймні, суттєву шкоду, завдану честі персонажа, який мав нещастя впасти («Стійкий принц», «Лікар своєї честі», «Життя – це сон»).

Не можна забувати й про іншу важливу рису театру Кальдерона, його надзвичайну увагу до проблем релігії. Йдеться наразі не про формально релігійні речі, як-от аутос чи трагедії на біблійні сюжети («Волосся Авессалома»). Кальдерона постійно цікавить, сказати б, віра як духовна функція людини і цілий комплекс складних морально-етичних проблем, пов’язаних з нею. У цьому сенсі твори іспанського автора перебувають у річищі загальних духовних пошуків своєї доби, часу, коли людина гостро усвідомлювала розлад з Богом і відчайдушно намагалася відновити втрачену гармонію.

Разом з тим, для Кальдерона, істинного митця бароко, серйозне ставлення до релігії не виключало можливості й пожартувати на ці теми. Подібні нюанси зустрічаються як у комедіях («Дама-примара»), так і в серйозних речах, де зринають у зовсім, здавалося б, непридатні для гумору моменти. Найризикованішою була, очевидно, пародія на уривок з казання впливового тогочасного проповідника О. Паравісіно у «Стійкому принці» (своєрідна мистецька помста драматурга). Іншим прикладом може служити сцена з «Поклоніння Хресту», де недолугий селянин Хіль, розмірковуючи, як краще рятуватися від розбійника, вирішує обвішати всього себе хрестами. Показовий у цьому сенсі й діалог з найскладнішого твору Кальдерона «Життя – це сон». Звернені до царедворця Клотальдо слова Росаури про пиху й покору підтримує репліка Кларіна, який каже, що Пиха й Покора вже грали-пере-грали у тисячі аутос. Зауваження блазня – дотеп, який нагадує глядачеві про спеціалізацію Кальдерона в жанрі «віршованих проповідей».

Здатність до самоіронії – ще одна, надзвичайно симпатична, особливість Кальдерона-драматурга. Він готовий посміятися з себе, зокрема з приводу певної одноманітності сюжетних рішень та ускладненої мови власних творів. Приміром, у комедії «З коханням не жартують» один із персонажів каже іншому, що ситуація нагадує сцену з Кальдерона, де завжди є захований коханець або дама під серпанком. В іншій комедії, «Дама серця