Книги Українською Мовою » 💙 Бойовики » Чужа гра 📚 - Українською

Читати книгу - "Чужа гра"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Чужа гра" автора Сергій Ухачевський. Жанр книги: 💙 Бойовики. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 2 3 4 ... 94
Перейти на сторінку:
я скоро…», та враз сигнал обірвався. Знову зателефонувала — зв’язку не було. Але від душі відлягло, настрій покращився.

Інна була оптимісткою:

— Учора, коли танцювала з Жорою, сказав, що у них сьогодні якась зустріч…

Ірина знов увімкнула касету із записом весілля, поставила на стіл солодощі, спиртне. Тетяна пила лише шампанське, Оленка хвацько розкоркувала пляшку. Інна налила коньяк.

— Тепер ти маєш усе: квартиру в Києві, чоловіка, скоро станеш дипломованим перекладачем, — виголосила: — Нехай тобі життя стелиться під ноги й надалі!

— Як шлюбна ніч? — поцікавилася Ольга.

— Як ніколи, — усміхнулася Ірина, — попадали й поснули, наче вбиті. Не робіть таких весіль. Скромно, чоловік на п’ятдесят найближчих родичів і друзів.

— Якби це залежало від нас, — зітхнула Тетяна. Невдовзі вона мала брати шлюб із Князем. — Ігор планує весілля на двісті осіб…

— Ці нові українці! — зареготала Оленка. — Я, мабуть, не скоро заміж вийду. Роман не поспішає… Позавчора так напився, що не спромігся прийти на весілля. Цілісінький день похмелявся зі своїми друзями.

— Журналісти всі пияки, — узагальнила Ірина, — покинь його.

— Люблю його, дівки, — зітхнула Оленка.

Інна налила коньяк і попросила серйознішої закуски.

— З такою комплекцією ти б утрималася, — підколола Ольга.

— Османчик сказав, щоб я не худла, бо перестане любити!

— Забере тебе у свій гарем, закриє в чотирьох стінах, і через кілька років станеш як бочка, — вирішила Ольга.

— На Кіпрі немає гаремів.

Ірина принесла закуски, Інна задоволено посміхнулася.

— За тебе, колєжанко, — промовила Оленка, — дай Боже тобі щастя, і щоб Андрій більше ніколи не зникав!

2

На поправинах було нудно. Гості, що вчора заприязнилися, сьогодні не впізнавали одне одного. Краснов приїхав першим і вдвох з охоронцем випив літрову пляшку рому. Дочекавшись приходу Гуцула, подякував, тричі слиняво розцілував і поїхав в аеропорт.

Гаркавий на горілку дивитися не міг, посидів, покопирсав виделкою в тарілці, підвівся і теж попрощався з господарем. «Вельмишановні» гості довго не сиділи, дякували й ішли геть. Залишився другий ешелон — друзі Андрія, окремі чиновники та депутати облради. Музикантів сьогодні не запрошували, грав магнітофон, і мало хто танцював.

Кіркуєв тримався, наче минулого дня й не пив. У Астаф’євих пики спухли, їх мучило похмілля.

— Вчера капитально лоханулся, — вирішив Валентин, — две с половиной штуки заплатил лабухам, чтобы потанцевать с козой!

— Вони неплохо заробили, — погодився Мишко, кінчик його довгого носа рухався у такт з губами.

— Я одним глазом пощитав, — підтримав Сашко, — штук вісім.

— Прикидаете, сколько бабок они лупят? — замислився Валентин. — Быстренько берите троих быков — и к рукоблудителю группы. Скажите, что они попали на восемь штук… Моих пять — остальное ваше.

Астаф’єви кинулися виконувати. Валентин, нудьгуючи, підсів за стіл до московських крутих гостей. Вони втрьох сиділи, як засватані, випивали мало і майже не розмовляли.

— Присядь, браток, — запросив пикатий тип на прізвисько Звір. — Не знаешь, чë Анджея нету?

— Понятия не имею.

— А ты куда своих пацанов заслал? — поцікавився Сич.

— Пусть не расслабляются, — усміхнувся. — Курнем, у меня хороший «план»?

— За здоровье молодых можно и курнуть, — усміхнувся Паша Московський.

Гості задиміли, пускаючи по колу папіросу, випили по чарці, але особливого бажання розмовляти з Циганом не мали, тим паче, що він почав нарікати на Андрія, мовляв, з його боку негарно зникати… Самого ж дратувало, що Анджей не попередив і не взяв його зі собою. Раніше такого не траплялося.

Останнім часом Андрій віддавав перевагу бізнесу. Набутий роками авторитет у певних колах тепер працював на нього. У минулому залишилися «наїзди», «розборки», «стрілки»; стосунки між бандитами спростилися до вирішення справ по телефону. Але лишилося доволі брудної роботи — конкуренти, боржники, яких треба вишукувати по цілому світі, або ж ті, хто пхає носа у чужі справи. Вони — це турбота Валентина…

Кіркуєв налив повну чарку горілки і випив. Йому не подобалося його власне становище, ставлення до нього Князя, Ангела, Смика… Навіть Андрій останнім часом почав віддаляти від себе. Це тільки у фільмах про італійську мафію посада ката почесна, направду катів мало хто поважає. Їм, бізнесменам, які на крок ближче підійшли до влади, не хочеться почуватися пов’язаними з виконавцями брудної роботи.

Валентин глянув на годинника. Треба йти. Вже й гості почали розходитися… Та враз до зали із сяючою посмішкою ввалився Андрій з друзями, всі у спортивних костюмах.

— Дайте мені мобілку! — вигукнув. — У моєї розрядився акумулятор!

Подзвонив Ірині і сказав, що зараз за нею приїде машина. Гості пожвавішали. Валентин начепив на обличчя посмішку, підійшов до Андрія, обняв і тихо запитав, що сталося. Той упівголоса відповів: «Князя поранено в руку, наша тачка — решето, порятували бронежилети». — «Чому ти мені не сказав?!» — «Не уявляв, що так закінчиться… Бігом бери дві машини, шуруй за Ірою і вези сюди. Збери всіх своїх, людей Князя, організуй охорону… Де Астаф’єви?.. Для них є робота…»

Валентин кивнув. Андрій підійшов до москвичів.

— Можете залишитися ще на два дні? — запитав. — Закінчимо нашу справу. Я сьогодні закрив питання.

— Нам сподобалось ваше містечко, — відповів Паша, — чому б не залишитися?

Андрій полегшено посміхнувся, підійшов до тестя:

— Тату, до післязавтра конче потрібно вирішити справу, мова більш як про півмільйона доларів.

— Гаразд… А сьогодні сідай уже до столу.

— Відійду на хвильку, поки Ірини немає.

Пішов у комору, де Ангел невміло перев’язував руку Ігореві.

— Як ти? — поцікавився.

— Поїду до лікаря, підремонтує, — спробував пожартувати.

1 2 3 4 ... 94
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Чужа гра», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Чужа гра"