Читати книгу - "Дивовижна одіссея Феді Кудряша, Владлен Олексійович Суслов"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Федя припав до ілюмінатора, де за товстим склом виднілось широке поле аеродрому.
Ось зарокотали турбіни літака. Над дверима в кабіну пілотів спалахнуло червоне табло російською і англійською мовами: «Не палити, пристебнути пояси». Літак повільно покотився по бетонній доріжці, вирулюючи на злітну смугу. Мить — він зупинився. Заревли двигуни, дрібний дрож пройшов по машині. Короткий розбіг, і АН-10А вже відірвався від землі та, мов велетенський сріблястий птах, полинув у височінь.
Федя не встиг навіть помітити, як це сталося, тільки широченна будівля Бориспільського аеропорту вже лишилась далеко внизу, а повітряні лайнери ТУ-104 та ІЛ-18 стали іграшковими, зовсім як ті, що ними він бавився колись, як ще був маленьким.
Зненацька літак перехилився на праве крило. У Феді перехопило дух, йому здалося, що літак падає. Кудряш мало не скрикнув від страху і міцно вп'явся пальцями в бильця крісла. Земля кудись щезла, наче провалилася в безодню. Тепер в ілюмінаторі виднілося тільки одне синє небо.
Кудряш зиркнув скоса на батька, — той спокійно читав «Повчальні новели» Сервантеса.
У Феді відлягло від серця. «Ху, — тихо зітхнув він, — здається, все гаразд».
А літак тим часом летів до Сімферополя. Під крилом пливли густі, білі, чудернацькі хмари, все внизу затягло туманом, крізь який годі було щось розгледіти на землі.
Федя обдивився навкруги. В салоні не було жодного вільного місця. Дехто з пасажирів, відкинувши назад спинку крісла, знічев'я дрімав, більшість читала газети п журнали, а хто перемовлявся між собою.
В однім ряду з Федею, через прохід, сидів засмаглий, міцної статури моряк, а біля нього білява жінка з хлопчиком років п'яти.
Федя придивився: на морякові фланелева сорочка, чорні штани. «Форма номер три», — подумав Кудряш. На грудях у моряка колодка з поперечними жовтими й чорними смужками.»
«Ого, з гвардійського екіпажу!»
Федя глянув на погони. Три вузькі золоті галуни впоперек, літери «ЧФ».
«Все ясно: старшина першої статті, служить на Чорноморському флоті. Ну, а знак. на лівому рукаві фланельки — водолазний шолом у крузі,— то так звані «штати»… Гм… Водолаз — нелегка професія. От би з ним поговорити. Тільки ж не підійдеш до нього ні з того ні з сього й не спитаєш, а де ви, мовляв, працюєте та на яку глибину спускаєтесь…»
Хлопчик біля моряка був страшенно непосидющий, він увесь час вертівся, пхинькав, поривався кудись бігти. Білява жінка стриму-вала капризу, але той не вгамовувався і врешті-решт розплакався.
Євген Михайлович відклав убік книжку.
— Федько, — сказав він синові,— піди заспокой малюка.
— А як я його заспокою? — глянув на батька Федя.
— Ти ж у нас справжній фокусник, от і покажи йому один із своїх номерів.
— В мене ж із собою нічого нема, — розгубився Федя, — хіба що коробка сірників.
— Так-так, колись на ялинці ти цей номер показував, він у тебе добре виходить.
Федя пробрався до хлопчика. Зарюмсаний малюк насуплено подивився на Кудряша, а той уже простяг руку.
— Бачиш, що тут?
— Сірники, — схлипнувши, озвалось хлоп'я.
— Так, але вони не прості, а чарівні. Мені їх подарував Дід Мороз. Ось зараз я зроблю заклинання, — Федя таємниче знизив голос. — Хура, мура, бура, тура! З мого наказу, з Дідового Морозового приказу, ану, сірнички-світлячки, робіть, що звелю… Тебе як звати? — спитав він у хлопчика.
Той широко розкритими очима вшнипився в Кудряша і ледве чутно прошепотів:
— Дим-ко-о….
— Виконуйте, сірники, моє хотіння і Димкове веління. Р-раз… Два-а… Три! Відкривайтесь!
І тут же коробка відкрилася.
Федя «заклинав» її ще раз і ще, «чарівна» коробка то відкривалась, то закривалась, то ставала дибки або опускалась донизу. Димко, мов заворожений, стежив за нею і про сльози забув зовсім.
— Покажи ще, ще хочу, — просив він Федю.
Моряк усміхнувся:
— Молодчина! Здорово! — похвалив. — Прямо тобі циркач, та й годі.
Федя не втримався і сказав, ніби знічев'я:
— Я ще й не таке вмію, потрібний тільки реквізит… ну, предмети для фокусів.
— Де ж це ти навчився?
А її мене книжка є— «Фокуси для всіх» називається.
— Чи ба? — здивувався старшина. — Мені б таку роздобути, — показував би фокуси своїм хлопцям. Як ти кажеш та книжка зветься? Треба записати. — Він дістав блокнот і авторучку. Тьху ти, дідько! Чорнило скінчилось.
— Нате мою, — запропонував Федя. Він простяг старшині самописку.
— Ого, диви яка! Шестикольорова!
— Тільки, будь ласка, — спохопився Федя, — запишіть і автора. Його прізвище Вади-мов, а в цирку він виступав під псевдонімом Алі-Вад. Дуже відомий ілюзіоніст.
— Ну, спасибі тобі, друже. Вже десь роздобуду ту книжку, — і моряк по-приятельському підморгнув Кудряшеві.
Якось зовсім непомітно для себе Федя спитав у старшини:
— А ви в якому скафандрі працюєте, у твердому чи в м'якому?
— В різних доводиться, — неохоче відповів моряк. — Трапляється і в тих, і в тих. Це від обставин залежить. — Він допитливо подивився на Федю. — А ти звідки дізнався, що я водолаз?
— Штати ж у вас водолазові.
— Гм… Ти, мабуть, із Севастополя, що так добре на морському ділі розумієшся?
— Ні, я з Києва. Ми з татом у похід ідемо пішки по гірському Криму.
— Он як! Це добре. А все-таки, звідки ти про штати знаєш?
— У нас морський клуб ДТСААФ є, я ходжу туди…
— Отже, моряком хочеш стати, — кивнув старшина, —
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Дивовижна одіссея Феді Кудряша, Владлен Олексійович Суслов», після закриття браузера.