Читати книгу - "Зірка, або терористка, Марина Меднікова"

— Ви одразу пішли до їдальні?

— Ні.

— Чому?

— Не знаю… Пішла до свого кабінету.

— А до їдальні?

— Чергові ліцеїсти.

— Хто?

— Кузьменко, Лариса й Катя Пономаренки, Жора Бойко…

Ще хтось…

— Усі вони стали жертвами теракту. Окрім Кузьменка і вас.

— Якого теракту?

— У компот випадково втрапив пацюк? Ви знаєте, що ваша кухня обладнана найсучаснішим начинням. На такій кухні нічого випадкового трапитися не може. Випадок наш має дві руки, аби щось кудись вкинути, і одну голову, щоб замести сліди…

— Досить! — Зірка підвелася і ляпнула на стіл перепустку.

— Ми не закінчили допит.

— Не допит, а розмову. Допитують підозрюваних. А я, хвалити Бога, іще маю дві ноги, аби піти і не слухати безглуздих натяків і безпідставних підозр.

Слідча засміялася. Щиро так, приязно, навіть погарнішала.

Тримала павзу. Роздивлялася свою візаві. «Англійську й французьку викладаєш, італійський, кажеш, факультатив, нуну…»

— А де ви зазвичай обідаєте?

— У ліцеї.

— В їдальні ліцею?

— Так.

— А чому ви цього дня не їли там?

— Я… саме цього дня… мені за гороскопом можна було розпочинати дієту… ну, я й сіла.

— На яку? — щире жіноче зацікавлення глипнуло на Зірку.

— На білково-овочеву. — І як?

— Тобто?

— Допомагає?

— Я… я сама схудла, без дієти. Й досі до ладу не їм.

— Раніше їли. А того дня не їли…

Зірка купилася на міліціянтську щирість і наївно наступила на грабельки, дбайливо покладені для неї на стежці.

Повернула до дверей.

— То хто, кажете, тоді був сторонній у їдальні?

— Я кажу? — Зірка здивувалася через гладеньке плече.

— Не Папа ж Римський. І це — останнє запитання на сьогодні.

— Ви гейби лейтенант Коломбо любите штучки — дозволити жертві відплисти, а тоді смик і — за губу. Розмова у нас виходить, пані слідча, непроста якась.

— А ми люди непрості, пані Симчич, — слідча розслаблено сперлась на спинку крісла, чекала.

— Записуйте. Я бачила в їдальні: а) завгоспа Пожара Петра Ничипоровича, він сварився з прибиральницями за відра й ганчірки; бе) дієтсестру Король Валентину Валентинівну, вона бігла з кухні, знову полаялася з посудницею; ве) Травку, вона підлогу мила…

— Яка травка мила підлогу?

— Голуб Травіата Степанівна, переді мною з нею розмовляли. І охоронця одного з учнів.

— Перегуду Андрія Олександровича?

— Не знаю, як звати.

— Звали…

Зірка сіла на стілець.

— Перегуда Андрій Олександрович вчора вночі помер у токсикологічному відділенні Першої клінічної лікарні, в шостій палаті.

— Там лежать і мої діти, — скинулася Зірка, вже не схожа на топ-модельку, — як вони?

— А ви їх не провідували?

— Ходжу щодня, підмінюю мам, — рівно сказала Зірка. — Учора охоронець був живий…

Слідча закурила.

— Я на цій справі очемерію. Кинула курити першого травня, — сказала вона. — Тепер по дві пачки смалю. Спати перестала… Найтяжчі близнята Пономаренки. То про що ви говорили з холодильним майстром? Можливо, ви остання, хто його бачив живим.

До їдальні зазирнув високий накачаний молодик.

— Дівчинко, — звернувся до Зірки.

Рудий Бориско Кузьменко заїржав, мов кінь.

— Це не дівчинка, Андрію, це наша викладачка, — випнув груди. — Зірко Орестівно, це татів охоронець за мною.

Можна він почекає, доки я дочергую?

— Дуже приємно, даруйте… — посміхнувся Андрій.

З кухні вийшла дебела молодиця у білому халаті і фартусі на помітному череві.

— Тут не можна перебувати стороннім. Ще дачку принеси та отаборися. Чого стоїш, валі отсєда. Круті пєдалі, пока нє далі, — хамонула охоронцеві.

— Мадам, ви жорстокі, — він кинув косинця на Зірку.

— Мадами — це вони, — молодиця кивнула на Зірку, — А ми — люди прості. Нас можна й ногою. Три ха-ха.

— Це хто? — запитала слідча в кабінеті.

— Посудниця Олійник Лідія Ільківна, — відповіла Зірка.

До їдальні зайшла літня жінка у крохмальному халаті, дієтсестра.

— Все, Лідок, домовилася. Вони зраділи, як самашедчі, присилатимуть машину щодня і забиратимуть.

— Кого? — перепитала Лідок.

— Помиї. Накрилася твоя свиноферма мокрим рядном. Не слухала мене, тепер начувайся. Заразу більше не розводитимеш. — І звільнюся, — обличчя посудниці пішло червоними плямами, вона заволала. — Кого ти на моє місце знайдеш, хто піде на ваші смердючі копійки. Шукаєш собі халепи, Валько.

Ти її знайдеш!

— Вона завжди люта, чи тільки на свята? — в їдальні охоронець обернувся до Зірки.

— Що означає — люта? — запитала Кулик у кабінеті.

— У неї життя важке.

— У неї одної, — пробурмотіла Кулик.

— Прошу?

— Усе, що ви розповіли, викладіть на папері. З подробицями.

— Зараз?

— Можете вдома.

Зірка пішла до виходу, обминаючи столи з купами тек.

— А що ви можете сказати про шеф-кухаря їдальні Губську