Книги Українською Мовою » 💙 Детективи » Дунайські ночі, Олександр Остапович Авдєєнко 📚 - Українською

Читати книгу - "Дунайські ночі, Олександр Остапович Авдєєнко"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Дунайські ночі" автора Олександр Остапович Авдєєнко. Жанр книги: 💙 Детективи. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 2 3 4 ... 83
Перейти на сторінку:
університетів: фізики, математики, історики, філософи, педагоги, мобілізовані партією охороняти державу, її таємниці, працю і спокій громадян. Нове покоління чекістів.

— Ну, Васильку, — спитав Шатров, — з якої літери починається твоя Буква? Розповідай!

Шатров не міг звикнути, та й не намагався, називати Гойду товаришем або капітаном. Людині незабаром тридцять, а він все ще Василько. Нічого, стерпить! От коли рум'яне обличчя пооруть гіркі зморшки і час посіче кучері, тоді можна й Василем Антоновичем величати.

— Сьогодні на поштамті, — розповідав Гойда, — Кашуба послав в Одеський інститут виноградарства і садівництва чимось заражену горстку виноградних лоз. Просив терміново дослідити, повідомити…

— А звідки ти про це знаєш? — перебив Шатров.

— Прохопився Кашуба, зайшов у конфлікт з поштовим працівником! Довелося йому підкоритися правилам, розкрити рекомендовану бандероль, вийняти листа. «Не можна так, громадянине! Наклейте на конверт марку і опустіть у скриньку». — «Але ж, панночко, не зрозуміють вони там, в інституті, що це за лози. Треба, рідненька, посилати як є! З листом, з поясненням. Ти вже, голубко, зваж». Не зважила… Відправив бандероль і листа, заховав квитанції і попрямував до віконця № 5, де видавали кореспонденцію до запитання. Я вже зрадів: він, Буква!..

Але Кашуба раптом озирнувся, наче хтось штовхнув його в спину, звертаючись до дівчини, спитав: «Чи можна передплатити журнал «Бджільництво»?» — «Далі, в шостому передплачують». Передплатив і пішов.

— Все?.. — спитав Шатров. — Хто він такий?

— Працює садівником у жіночому монастирі. Приїхав до Явора недавно, з берегів Дунаю. Там, на Дунаї, в Ангорі, теж по виноградарству в ігумені Філадельфії служив. Ви, здається, чимось незадоволені?

— А ти, здається, всім задоволений, ладен кричати «ура»?

— До «ура» як до неба, але… я твердо певен, що натрапив на слід.

— Малувато підстав для такої певності. Ти, звичайно, не згоден, заперечуватимеш?

— Так!.. Доцент Качалай працює в Інституті виноградарства і садівництва. Туди ж, в Одесу, летить рекомендована бандероль із Закарпаття і саме після того, як в Ужгороді провалився містер Картер. Це шифрований сигнал. Ви не згодні, Микито Самійловичу?

— Спробуй не погодитися з тобою… Який сигнал? Про що?

Гойда подумав і, не переводячи подиху, ніби читаючи, промовив:

— Американець до Ужгорода прибув щасливо. Не турбуйтеся. Все гаразд, його появу у вікні ресторану «Верховина» сприймаю як наказ діяти. З глибокого підпілля виводжу на лінію вогню всі свої сили. Негайно робіть те саме.

Шатров засміявся.

— Не забувай, Васильку, пораду Сірого: «Хто насилує обставини, того обставини насилують теж». Зрештою, чого тільки не буває. Давай, фантазуй, не бійся. Не забувай, що ми живемо у вік атомної енергії і кібернетики. Неймовірне може виявитися цілком реальним, вірогідним… Маю до вас запитання, товаришу капітан. Кашуба читає газети? Як він сприйме замітку про видворення з Радянського Союзу містера Картера?

— Злякається, залізе у монастирську нору з головою, наглухо закриється і чекатиме… з моря погоди. І дочекається. Не дозволять йому в такий час довго сидіти без діла.

— А на що він здатний?

— Не знаю. Треба ближче до нього придивитися.

— Що ти робитимеш? Як потрапиш у монастир. Монашкою обернешся?

— Можливо й так.

Обидва засміялися — вони добре розуміли сказане і недоказане.

Дуже часто, залишаючись удвох, Шатров і Гойда легко, невимушено сміялися один з одного, обмірковували серйозні справи. Особливо тоді, коли стояли біля початку операції, коли треба було думати й думати, визначати напрямок пошуків, перебирати різні варіанти можливих і неможливих дій противника, орієнтуватися по непомітних у темряві вішках.

Повернемося до того дня і години, коли Рандольфа Картера спіймали на гарячому і коли він змушений був зустрітися з полковником Шатровим. «Спійманий на гарячому!..» Для будь-якого агента іноземної розвідки, не захищеного дипломатичним паспортом, це стало б суворим вироком, для містера Картера, акредитованого дипломатичного працівника, ці слова прозвучали тільки як скандальне викриття. За шумний провал його, безумовно, буде покарано «Бізоном», понижено на посаді і в чині.

Та що це значить у порівнянні з перспективою стати перед радянським Військовим трибуналом. Спійманий на гарячому, але Картера захищає дипломатичний паспорт громадянина США і міжнародні традиції. Саме тому, коли його схопили за руку на місці злочину, коли не знайшлося способу викрутитися, американець одразу пред'явив документи і нагадав, що його особа недоторканна.


ШАТРОВ І КАРТЕР

Картер, одкинувшись на спинку крісла, поклав ноги на полірований столик.

— З чого почнемо? Може, з буддизму? Буддизм як моральний початок…

— Можна і про буддизм поговорити, — сказав Шатров. — Я давно цікавлюся буддизмом.

— Он як!.. А може, Будді дамо спокій і візьмемося за поезію? Сонети Шекспіра, га?

Шатров кивнув і прочитав перший, що спав на думку, сонет:


Краса для нас прекрасніша стократ, Коли її вінчає правда віща. Ясна краса троянд, та аромат У їхніх пелюстках ми ціним вище.

Замовк, глянув на Картера.

— Ну, а ваші які улюблені сонети?

— Мої?.. Я люблю все, що написав Шекспір, від першого до останнього рядка.

— Може, прочитаєте що-небудь?

— Ні, знаєте, я з дитинства не мав здібності заучувати вірші.

Сидять один проти одного у світлій кімнаті з великим вікном, що виходить на центральну площу міста, п'ють каву, палять, посміхаються. Нічого не вдієш,

1 2 3 4 ... 83
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Дунайські ночі, Олександр Остапович Авдєєнко», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Дунайські ночі, Олександр Остапович Авдєєнко"