Книги Українською Мовою » 💙 Класика » Панські жарти, Франко І. Я. 📚 - Українською

Читати книгу - "Панські жарти, Франко І. Я."

216
0
15.05.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Панські жарти" автора Франко І. Я.. Жанр книги: 💙 Класика. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 2 3 4 ... 30
Перейти на сторінку:
і волів;

Взимі три вози дров давав він,

Щоб хлоп продроглі кості грів;

Весною хлібом спомагав він,

Щоб літом з голоду не млів.

 

Любив, коли був хлоп здоровий,

Прудкий до праці і розмови,

До танців, сміхів і пісень;

Та не любив хлопів багатих

Та мовчазливих і завзятих,

А на письменних був огень.

 

«Хлоп щоб умів орать, косити

І в танці дівкою носити,

Та «Вірую» і «Отче наш».

Письма не треба хлопу знати:

Як хлоп почне книжки читати,

Хто буде пану свині пас?»

 

І хоч-то ніби наставав він

На те, щоб хлоп порядок знав,

Та все-таки горілку гнав він

І кожду гінку розділяв

На кождий нумер у селі:

По стільки гарців, скільки хата

Душ має: хлопці чи дівчата.

Чи то старії, чи малі.

І кождому за ту горілку

Ціну втягав у інвентар,

Як присний панщини тягар:

Сплати чи відроби той дар,

А трунок лий хоч на долівку,

Лиш іншому продать не смій!

 

10. Орендар

 

Був в того пана й орендар,

Що з паном тихую тяг спілку.

Людей музикою у свій

Шинок заманював. Тут люди

Лишали розум, сіряки

І чоботи, дівки - вінки,

А господині - покладки;

Тут війт робив громадські суди,

А жид лиш цмокав залюбки.

 

11. «Хтось бунтує»

 

Чи много літ отак, чи мало

Те панське ремесло цвіло -

Аж раптом в коршмі тихше стало!

Щось на людей таки найшло,

Що почали, на панське горе,

В якусь задуму попадать.

І роблять панщину, терплять,

І кожде пильне, кожде скоре

(Як ні - нагайка плечі споре!) -

Та якось тихо, мовчки так,

Понуро навіть, мов глибоко

В душі гризе якийсь черв’як,

Немов якась таємна сила

Ворушиться у темній млі;

Скрізь чути дотики її,

Та нічого не бачить око.

 

Музика молодим немила,

В шинок заходять тільки ті,

Кому вже в кров і кість віссалась

Та панська школа. Жид біжить

До пана, плач підняв і галас:

«Нізвідки рати заплатить!»

 

А пан і сам уже віддавна

Ту зміну в людях замічав

І злився, бив, карав, кричав -

Дарма. Вже звільна й сам вбачав.

Що річ се таки не забавна.

Він добре знав, що поки п’є,

Співає, робить без упину

Й сміється хлоп, так довго є

Похожий він на худобину,

Що вік цілий в ярмі жиє

І тішиться, як дістає

До паші зерна одробину.

Та як почне він сумувати

І вішать голову униз,

Над своїм станом розмишляти,

Поради у людей питати,

Тоді тремти і стережись!

 

Бо думка, свідомість народа

І однодумців тиха згода -

То ворог лютий тих усіх,

Чиє багатство і вигода

На поті і сльозах людських

Основані. От пан дні й ночі

Над дивом тим усе міркує,

То сердиться, а то й сумує,

Немов нещастя серце чує,

А далі скрикнув, аж підскочив:

«Тут, очевидно, хтось бунтує!»

 

 

12. Виновники бунту

 

«Бунтує хтось!» - Мій боже милий.

Хто в нас тоді не бунтував!

Урядники панів в’язнили,

Що революцію чинили;

Пани знов світу голосили,

Що сам уряд попідкупляв

Хлопів, щоб шляхту мордували.

Одні в жидах вини шукали,

Ті єзуїтів приплели,

А інші знов ширили вісти:

То демократи, комуністи

І емісарії були.

 

А серед тої колотнечі

Мужик стояв, зігнувши плечі,

Німий, сліпий, а всім грізний.

Бо й як же ж! Після вікової

Тиші мов ураган страшний

Зірвавсь, і то без ніякої

Причини, й кровію братів

Країну рідну обагрив.

 

Ні, се аж надто очевидно,

Що тут якась рука брудна

Навмисне із самого дна

Душі народної безстидно

Й безбожно вгору підняла

Найдикші страсті, задурила

Народний розум, заглушила

Чуття, і тисла, і вела

Нетямні руки до удару.

 

13. Польські емісарії

 

Хоч від тарнівського пожару

Вже рік минув, хоч дні лічив

Ценглевич в Куфштайні, Дембовський

Над Віслою в землі десь гнив,

А в Львові голову зложив

На Гицлівській горі Вішньовський,-

Проте раз в раз по краю йшла

Якась холодна дрож, тривога,

Всі ждали вибуху нового,

Щоранку дякували богу,

Що ніч без вибуху пройшла.

 

Немов недужий в лихорадці

Після тяжкої операції,

У сні й наяві все тремтить,

За льоду дотиком зриваєсь,

Не знає сам, чого лякаєсь,

Лиш теє чує, що болить,-

Так край наш по різні два літа

Тяжкий настрій переживав,

Так конання старого світа

Важке болючо відчував.

 

14. Руський люд

 

Та й ще одно цікаве діло!

Хоч руський люд в страшні ті дні

Ніде не кидавсь до різні

(Про Горожану скажу сміло,

Що потерпіли там пани

Найбільше з власної вини,

Що битву почали з хлопами) -

А навіть декуди ставав

І сам панів обороняв

Перед мазурськими товпами,

Проте і в нашій стороні

Не ласкавішими очима

Дивився пан на христянина,

Ніж у самій Мазурщині.

 

Знать, думали: що вчора там,

Те нині може статься нам,

Ще й гірш, бо тут ми в чужині.

Тож дикі слухи не втихали

І всіх в напруженні держали

І у роздразненні важкім.

Мов хмари над селом нависли

І з них от-от ударить грім,

Так нашій шляхті в році

1 2 3 4 ... 30
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Панські жарти, Франко І. Я.», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Панські жарти, Франко І. Я."