Читати книгу - "Ліїн із роду со-Ялата, Тетяна Гуркало"

Чомусь злити його зовсім не хотілося. І зовсім не через погрози кліткою. І не через те, що сплутала його нелюдські рухи з божественними. Просто щось у ньому було таке, що викликало повагу.

Капітан Велівера зовсім не схожий на того ж Хашена. І навіть на дядька не схожий. Найбільше він схожий на Валада, просто нижчий на зріст, менший і командує кораблем. Напевно вони б відразу порозумілися і дружно розповіли Ліїн, що вона дурна і потребує їх опіки.

— Чоловіки, — буркнула дівчина.

А потім вона спостерігала за моряками, які частково згорнули вітрила, частково їх замінили. Качка поступово зменшувалась і дівчина якось непомітно для себе заснула. У неї взагалі ставало поганою звичкою засинати під дверима. І навіть шторм не завадив.

А прокинулася у своєму ліжку. Одягнена, накрита ковдрою та прив'язана. І те, хто такий дбайливий, Ліїн не хотілося знати. Напевно, Айдек. Або ще хтось великий та сильний. Капітан наказав, щоб вони прибрали перешкоду з-під дверей, от вони й прибрали. Добре, хоч не кинули під дверима каюти.

— Тепер вони про мене зовсім поганої думки, — замислено сказала Ліїн.

А на душі стало легко-легко. Якщо впала на саме дно, падати далі нема куди, значить і боятися нічого. Тепер настав час підніматися. Кудись.