Читати книгу - "Суперниця, Ірина Романенко"

Можливо тільки зараз я зрозуміла, що відчуваю до Ярослава. Я… Кохаю його.

- Я дам тобі все, що тільки забажаєш.

- А свободу? Ти теж мені її даси? Чи я так і буду сидіти тут. У цій золотій клітці?

- Я думав, що тобі подобається. Тут є все, що необхідно для життя. Все, що тебе зараз оточує – це і є твоя свобода.

- Що ж. Тоді я б хотіла обдивитися будинок. Проведеш мені екскурсію?

- Обов’язково, але сьогодні вже пізно, тобі треба виспатися. То ж швидше вечеряй і йди спати.

- Ти пам’ятаєш як я любила малювати в дитинстві?

- Так, звісно.

- Чи не міг би ти дістати для мене все для малювання?

- Без проблем. Завтра тобі в кімнату доставлять все найкраще.

Я й справді любила малювати в дитинстві, але зараз ні чорта не пам’ятала. Це все було лише приводом для того щоб отримати олівці і папір, для того щоб намалювати план будинку.

Зробивши ковток вина все раптом попливло і я провалилася в темряву. Лише крізь напівнепритомний стан я почула чиїсь слова.

- На добраніч принцесо.