Читати книгу - "Називай мене Хаскі, Ельма Кіраз"

Спочатку я дивився на чоловіка враженим поглядом і залишалось лише розтулити рота. Та я втримався від такої невихованої дії. Бо стояв непорушно, жоден мускул на його обличчі не сіпнувся. Отже він говорив абсолютно серйозно. Я сильно затягнувся димом і випустив доволі велику хмарку. Вона долетіла до чоловіка і він абсолютно байдуже розвіяв її рукою.

— Вибачте…— я нарешті заговорив, — але ви зараз серйозно?

— Абсолютно, — він пройшов по кабінету та опустився на диван, поклавши руку на спинку, — не повіриш, та я цю ідею виношую вже майже рік. З тої самої нашої першої зустрічі. Хоча… може навіть і раніше. Я все ж приходив тоді до тебе, якраз щоб оцінити чи можна мати з тобою справи. І не помилився.

— Я…це…це дуже приємно, що ви бачите мене гідним кандидатом для вашої доньки, але…

— Завтра буде невеликий прийом, — Бо перебив мене, — я організовую зустріч з деякими своїми друзями. Я надішлю тобі запрошення. Це буде в мене вдома, але ти ж розумієш. Будь-кого я не впускаю. Там і познайомитесь.

— Це…так, кхм, дякую, — я ще раз затягнув сигару.

— Я впевнений у тобі, Хаскі. Ти не розчаруєш мене, — Бо підвівся та простягнув мені руку на прощання. Я не дуже впевнено потис її і чоловік пішов.

Я підійшов до вікна і мені стало гидко вже навіть від сигари, то ж просто викинув її у смітник. Яке ще одруження? Та у мене взагалі цього в планах нема вже стільки часу, особливо після невдалого шлюбу з Інною. Ще й донька Бориса Жаківця. Це ж… Стати його зятем, означає підтримувати його у всіх справах. А він займається такою чорнотою, що навіть мені деколи не налазить це на голову. Так, з якогось боку це до біса приємно, що він наділив мене такою честю. Проте я зовсім не знаю його доньки. Вона віку Діани та Терези.  А з ними у мене трохи проблематичні стосунки. Хоча, може там причина не зовсім у віці. Я продовжував дивитись у вікно, вид якого виходив на невеликий парк. Там було людно, гуляли з дітьми та собаками. Пенсіонери відпочивали на лавочках. А також зустрічались закохані пари. І в цей момент я знову згадав про Мелісу. Чомусь мені здалося, що вона оцінила б прогулянку парком, якби я запропонував. Але бляха, вона втекла від мене. І не залишила навіть номера свого телефону. Але вона робила замовлення в барі, то може все ж залишилась якась інформація про неї, особливо якщо платила карткою. Я швидко вийшов з кабінету і залетів до залу.

— Вчора. Я розмовляв тут з жінкою. Вона замовляла вино, — я звернувся до бармена.

— Ну-у-у, так. Здається пригадую.

— Скільки разів вона приходила взагалі?

— Ну при мені, здається три. Чи чотири.

— Чому я не зустрічав її швидше…— я сказав сам до себе, — гаразд, вона робила замовлення. Як вона платила?

— Л-лише готівкою, — бармен схвильовано дивився на мене і це дуже дратувало, — а що таке? Щось сталося?

— Нічого, — я фиркнув, — виконуй свою роботу. Все, не відволікайся.

Я постукав долонею по стійці та повернув голову в зал. Очима шукав неймовірне темне волосся, що відблискувало на світлі. Чи може ту спокусливу чорну сукню… Тут було купа жінок. Але всі не такі. Всі були мені зовсім не цікаві. Потрібна лише Меліса…   
Але цього вечора вона так і не зʼявилася. За час очікування я встиг переговорити з десятком людей. Когось я знав, з кимось бачився вперше. Але мій погляд постійно косився на вхід в надії побачити такий бажаний силует. 
Наступного дня був прийом у Бо Жака. Я навіть зʼїздив купити собі новий костюм, тому що всі інші якось не підходили для відвідин заходу в…такої особи. Я взяв з собою водія, тому що було досить велике бажання напитися. Ця ідея з одруженням взагалі не подобається мені. Але в голову не приходить жодна думка, як відмовити, щоб не постраждав мій клуб та моя репутація. Авто зупинилось біля розкішного особняка. Та враженим я не був. По-перше, в мене ніколи не було тяги до такої награної розкоші. А по-друге, я чудово знаю, яким чином Бо заробив на цей маєток. І думаю, що він в нього такий не один. На вході мене зустріли два величезні охоронці. Уявлення не маю, звідки Бо Жак взяв цих велетнів. Або ж він сам їх створив. Я показав їм невелику золоту візитівку. Один з охоронців кивнув та забрав її від мене. Отже, подаруночка не залишиться.  
Зайшовши всередину мене мало не знудило. По-перше, купа різних запахів, що змішалися в один неприємний. Починаючи від дорогих парфумів гостей, закінчуючи запахом різноманітних страв та напевно ароматизаторами самого будинку. Коли поруч зʼявився офіціант з підносом шампанського, я відразу взяв собі аж два келиха, бо напруга чогось не покидала мене.

— Захаре, ти вже тут, — до мене підходив Бо. Вираз його обличчя був як завжди нейтральним, то ж зрозуміти, який в нього настрій практично неможливо.

— Так, я ж не міг проігнорувати таке запрошення, — я натягнуто посміхнувся.

— Це так, це так, — він сказав це в такому тоні, наче в мене взагалі не було вибору, — моя донька…трохи зле почувається, то ж підійде пізніше.

— Звісно, без проблем, — я кивнув і помітив на його чолі дрібрі краплі поту. Отже, його стосунки з донькою насправді погані і вона єдина, хто може довести його до хвилювання.

— Що ж…розважайся поки що. Я пізніше тебе знайду, — він поплескав мене по плечі та зник. Я вже почувався роздратованим, бо думав, що вдасться познайомитись з цією дівчиною і втекти звідси. Та здається, все це буде не так просто. 

Я спробував відійти назад, щоб залишити порожній келих і не помітив, як випадково штовхнув когось, ледь не виливши шампанське з другого свого келиха. Опустивши очі на свої руки, я почав активно вибачатися, бо зіпсувати тут чийсь одяг означало віддати кругленьку суму грошей. А коли я підняв голову, то просто завмер.

— Меліса? — я дивився на неї величезними очима і мені здалось, що я сплю.

— Хто б сумнівався, — вона фиркнула, — що ти і не опинишся на вечірці у такого…цікавого персонажа.

— А ти що тут робиш? — я нахмурив брови, бо перспектива, що Меліса може знати чи може мати якісь справи із Бо Жаком мене просто вбивала.