Читати книгу - "Шлях Королеви, Алюшина Полина"

Кривавий Місяць та Вогняна Кішка в'їхали в село близько полудня, прикриваючись плащами. Порівнявшись із першим будинком, вони далі рушили пішки.

- Отже, треба б знайти, де живе старійшина, щоб отримати за неї викуп. Як гадаєш, п'ятсот карцер нам забезпечено? - Поклавши руку на талію, задумливо сказала жінка в зеленому плащі, притримуючи іншою поводи.

- Ти впевнена, що її не заберуть у нас так? Може, краще продати її людям, хай би робили з нею, що хочуть. Килимок для ніг був би гарний... шкіра в неї якась груба, навіть для демона... - Скривився Місяць, кинувши косий погляд на сплячу Лію.

 - Ні-ні-ні! Її якщо й продавати, то дорожче! А дорожче дають ельфи, вони за її голову злитка два відвалять! - Мало не кричала Кішка, мотаючи головою.

 - Якого демона ти тоді запропонувала її тут продати, коли знала, що ельфи більше дадуть за цей мішок із кістками?! – Загарчав на попутницю перевертень.

Жінка насупилася.

- Ну, вибач, що не сказала відразу! Але до ельфійських земель не менше двох тижнів тягнутися! Невже ти готовий ще один зайвий рот годувати весь цей час? – Зашипіла войовниця.

Обидва вишкірили ікла, як дві собаки, що б'ються за ласу кістку.

Місяць і Кішка лаялися посеред вулиці, забувши про скритність і привертаючи зайву увагу присутніх, яких виявилося зовсім небагато, оскільки основна маса мешканців зараз перебувала на ринку у центрі села. У цей час року в Сароніс з'їжджалося багато торговців, і місцеві поспішали подивитися на різні товари та дива, які ті привозили з собою. Тому, навіть якщо хтось і зупинявся подивитися на чиюсь лайку, то швидко втрачав до неї інтерес - під час торгівлі в селі вистачало бійок. А бійки набагато цікавіші, ніж якась суперечка.

У цей момент селом ходила Маль. Ріель заснула і лучниця вирішила обійти околиці. Припущення Ронала про можливий прихід Лії до села не давало їй спокою. Вона оглядала вулиці та будинки на предмет якихось натяків на появу королеви. Шум і гам із сусідньої вулиці привернув її увагу і, мимоволі подивившись на наїзників, які сперечалися, ельфійка побачила свою імператрицю на крупі коня чужинця. Дівчина дістала кортики з-за поясу й почала швидко насуватися на Місяця з Кішкою, прикривши руки зі зброєю краями свого плаща.

 - Гей, ви, віддайте мені дівчисько і не постраждаєте! – Грізно вигукнула ельфійка, швидко крокуючи. Від її дій залежало життя королеви. Маль зрозуміла, що якщо Лія лежить відкрито поперек сідла, то ті, хто її впіймав, навіть не підозрюють, хто вона така. А якщо так, то й перекидатися порожніми слівцями їй не було чого.

- О-па! Схоже, це одна з подружок нашої демоніци. Мабуть, вона не жартувала. - Кішка помітила постать, яка насувалася  на них, і вже встигла відчути запах металу в руках дівчини. - Ха-ха, ось так несподіванка, так, Місяць? Місяць? - Повернувшись до чоловіка, спитала жінка.

Чоловік зірвав із себе плащ, підкинувши сплячу Лію вгору. Він вмить обернувся в перевертня, схопив малечу зубами за туніку і кинувся навтьоки. Перевертень ніколи не втече з поля бою, якщо тільки противник не перевершуватиме його за майстерністю або, як у даному випадку, якщо річ у зубах не буде великої цінності.

- Ну що ж, прощавай! - Знизала плечима Кішка і побігла за Місяцем.

 - Не втечеш! - Маль розлютилася і кинулася за Кішкою. Але її клинки пронизали лише старий брудний плащ.

– Допобачен-н-н-ня! – Проворкувала кішка, спритно видершись по стіні будинку за допомогою своїх гострих кігтів. Маль була готова до будь-якої несподіванки. Не розгубившись, вона ляснула в долоні, торкнувшись землі, і величезний корінь підняв її над будинками.

На протилежній вулиці біля свого будинку на колоді сиділи двоє чоловіків і попивали наливку. Тут перед їхніми очима розгорнулась така картина, де серед білого дня худорлява дівчина женеться за величезною кішкою, тоді як білий перевертень із маленькою демоницею в зубах тікає. Їхні чарки так і не досягли своєї мети, застигнувши на півдорозі. Чоловіки переглянулись і одночасно поставили чарки на місце, продовжуючи дивитись туди, де ельфійка зістрибнула з величезного кореня, схопивши бандитку за шию, і впала разом з нею з даху. Маль швидко перекинулася, схопилася на ноги і приготувалася до удару. Кішка підставила підніжку. Але лучниця зробила сальто назад і кинулася на суперницю з новою силою.

- А ти сильна, як для пересічного солдата. - Відвертаючись від ударів, пихкала Кішка. - Ще й магією володієш непоганою.

- Я не пересічний солдат! Я - Маль! - Крикнула лучниця, знову замахнувшись на супротивницю.

 - Ім'я таке ж, як у голови фракції вухатих! Навряд чи ти – вона. Вона, напевно, зараз ледве рухається. Адже їй уже шістсот років, ха-ха! - Сміялася Кішка, ухиляючись від блискавичних випадів дівчини.

Ельфійка стала червоною, як варений рак від агресії. У той момент, коли вона повалила злодійку на землю, через пазуху вискочив кулон почесної родини. Кішка, побачивши його, зрозуміла, що нарвалася на дуже, дуже великі неприємності. Очі її від жаху розширилися, а хвіст почав метатися з боку на бік, видаючи сум'яття. Недарма ельфи славилися своєю граціозністю та спритністю у боях. А тут не просто якийсь солдат, а щонайменше справжній мисливець і досвідчений боєць! Елуантроп потяглася до своїх стилетів. Без зброї зараз їй буде, ой, як важко, уникнути поранень. А ще панічна атака, що несподівано наринула, геть - чисто позбавила її здатності обертатися у звіра.