Книги Українською Мовою » 💛 Фентезі » Сказанка про Крижаного Звіра, Julia Shperova 📚 - Українською

Читати книгу - "Сказанка про Крижаного Звіра, Julia Shperova"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Сказанка про Крижаного Звіра" автора Julia Shperova. Жанр книги: 💛 Фентезі. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 29 30 31 ... 138
Перейти на сторінку:

- То ми дісталися Високого лісу? Ми справді вже тут?

- Ти мене зрозумів? - перепитав брат.

- Так, - відповів я, спохватився і швиденько покрокував за братом у нетрі лісу, подумки гадаючи, що я маю тут побачити такого надзвичайного. Та одна думка мене відволікла від цих роздумів.

- А що, вони справді існують? 

- Хто?

- Двоголові їжаки. 

Замість відповіді я отримав стусана у плече. 

- Скоро дізнаєшся. Ходи-но швидше і тобі ще й не таке доведеться побачити. 

Я сприйняв це як “так”. 

- Як наша вдача, то все минеться доволі тихо. 

Щойно ми ступили до того лісу за шляхом - як все наче принишкло. Стало так тихо, що наші власні кроки на снігу аж дзвонили мені у вухах. Якщо до того я час від часу відчував як вовтузиться десь білка, чи заєць, то тут  панувала суцільна тиша. 

- Чуєш, як тихо. Так має бути?

- Так, тож сопи тихіше, якщо твоя ласка. До самого Гортмрату чутно як ти задихаєшся. Наче п’яний наречений у весільну ніч.

На те мені не було що відказати.

 

Я не одразу помітив, але час від часу брат ламав та загинав кінчики гілок на деревах. Він виглядав таким стурбованим та зосередженим, що я не ризикнув дістатися до нього із запитаннями.

Ми не відійшли й кількасот кроків від того місця, коли брат зробив знак не ворушитися. Я завмер на місці і намагався затримати подих. А Родосвіт одним пальцем вказав напрямок куди мені дивитися.

Спочатку нічого не було видно, але потім. Потім я побачив їх і не повірив власним очам. Статні, стрункі синьошкірі воїни, такі схожі на тих, що ми бачили у Княжому палаці лише кілька днів тому. Тільки обладунки виглядали інакше. Каптури накидок майже повністю приховували обличчя, проте не було жодних сумнівів у тому хто ховався під ними. На спинах щось схоже на пірначі, в руках - луки. І було їх багато, багато більше ніж до того. Вони ступали так тихо, що якби брат не попередив, я й не помітив б їх аж до того, як вони поцілили б мені у горлянку мечем.

Крок за кроком вони проминали повз нас і я подумки подякував Матері Небесній, що Родосвіт зробив кількасот додаткових кроків у бік лісу. 

Тільки б не помітили! Серце калатало наче навіжене, буквально видаючи моє місцезнаходження. Я благав його стукати тихіше, та де там. 

Сині плащі ступали беззвучно, майже линули по свіжому снігу, я ледве стримав бажання піти подивитися щоб дізнатися, чи вони залишають по собі сліди.

Оговтався лише коли брат стусанув мене у плече. Едасу вже відійшли доволі далеко, я ледь міг розрізнити їхні постаті серед дерев, і Родосвіт пошепки звелів:

- Ходімо швидше. Мусимо бути якомога далі звідси, коли вони дістануться Великого Шляху. 

- Вони побачать наші сліди! - дійшло до мене тієї ж миті.

- Так! Додай ходу! - Родосвіт миттєво перейшов на біг, і я зірвався з місця за ним. 

Здається, ще ніколи в житті я не біг так швидко, до того ж по снігу. Разів сто падав додолу обличчям, підіймався і знову біг. Торби били мене по боках, чоботи віп’ялися у мозолі, проте я летів не відчуваючи ані ніг, ані побитої спини. Легені наче щокроку протикали гострими голками - всередині пекло і боліло від холодного повітря, у боці колотало, пришелепкувате серце буцімто впало до самих колін, а з обличчя наче зняли шкіру. Та я біг попри все це, поки нарешті брат не зробив знак зупинитися. 

Він теж зупинився, засапаний і трохи зблідлий, але очі його уважно роздивлялися навколо. Брат тримався за живіт обома руками, проте за кілька хвилин розігнувся і вже не здавався мені таким блідим. Я підняв голову як Родосвіт, і теж роздивився. Ліс навкруги мовчазно розглядав нас у відповідь, дивився хто це такі з’явилися у цих хащах.

- Чому ми зупинилися? - спитав я щойно віддихався. - Ми відірвалися від них? 

- Гадаю що так, не чую щоб нас хтось переслідував. Проте ми ще не дісталися куди треба, - відповів Родосвіт скоромовкою і кинув на мене оцінюючий погляд. - Відпочив? Ходімо. 

Йти довелося ще доволі довго. На жаль, я не вмів рахувати час без сонця, а його якраз затягло низькими сірими хмарами, але на мою думку ми пройшли щонайменше три тіні. Час від часу брат зупинявся і прислуховувався - чи нас не переслідує хто. На нашу вдачу, ми здається не зацікавили загін Едасу. 

Коли-не-коли сніжило, але дрібний сніжок не зміг повністю скрити глибокі сліди, що ми залишали у пухкому шару снігу під ногами. Я ступав обережно, намагаючись поцілити у братові кроки. Ми берегли дихання, і майже не розмовляли дорогою. 

1 ... 29 30 31 ... 138
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Сказанка про Крижаного Звіра, Julia Shperova», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Сказанка про Крижаного Звіра, Julia Shperova"