Читати книгу - "Незграбна дружина боса, Торі Шей"

Інна хмикнула.

— І коли ти зрозуміла, що закохалася?

— Це сталося поступово, — відповіла я, відчуваючи, як серце калатає в грудях, всі погляди зосередилися на мені. — Спочатку я захоплювалася його професіоналізмом і відданістю роботі. Ми працювали разом, проводили багато часу на спільних проєктах. Але потім, коли ми почали проводити більше часу разом, я побачила в ньому людину з великим серцем. Олександр завжди підтримував мене, навіть у найскладніші моменти. Його турбота про своїх близьких, його вміння слухати та підтримувати — все це поступово змусило мене зрозуміти, що я закохуюсь у нього.

— І ти вирішила, що він тобі підходить? — її тон ставав усе більш зневажливим.

— Інно, досить, — Олександр на цей раз був суворішим. — Ми з Даною не повинні виправдовуватися перед тобою.

— Я просто намагаюся зрозуміти, що вона знайшла в тобі, — відповіла Інна, знизавши плечима.

— Взаємне кохання не завжди має логічне пояснення, — втрутилася Софія, намагаючись заспокоїти атмосферу.

— Так, це щось, що відчуваєш серцем, — додала Аліна, кидаючи на мене теплий погляд. — Іноді ми просто знаємо, що знайшли свою людину.

— Дякую, — я усміхнулася. — Це саме те, що я хотіла сказати.

Єлизавета Петрівна нахилилася до мене, її очі світилися цікавістю.

— Дано, ти краще розкажи, як він зробив тобі пропозицію. А то він нам нічого не розповідає.

— Ну, це було несподівано, — почала я, шукаючи підтримки в погляді Олександра. — Ми були на романтичному пікніку в парку. Олександр сказав, що хоче зробити цей вечір особливим, і я навіть не підозрювала, що він має на увазі.

— О, справді? — вигукнула Аліна, її очі засяяли від цікавості.

Інна, явно скептична, нахилилася вперед і підняла брову.

— В парку? Саша пішов у парк? На пікнік? Ми все ще говоримо про нього? — запитала вона, явно не вірячи.

Я усміхнулася, відчуваючи легку хвилю паніки, але Олександр швидко втрутився.

— Так, Інно, в парк, — відповів він серйозно. — Тому що це те, що любить Дана. І я готовий на все, щоб зробити її щасливою.

— Дійсно? Ти готовий на все, навіть на пікнік? — недовірливо хмикнула Інна.

Я зітхнула і продовжила свою вигадану історію.

— Він підготував усе до дрібниць. Були свічки, шампанське, і навіть маленький оркестр, який грав наші улюблені мелодії, — розповідала я, вдаючи, що пригадую всі деталі. — Олександр почав говорити про наше майбутнє, про те, як він хоче провести все життя зі мною. Я була так зворушена, що навіть не помітила, як він дістав з кишені невелику коробочку з обручкою. Олександр встав на одне коліно...

— І запитав, чи буде вона моєю дружиною, — підхопив Олександр, його голос був ніжним і теплим. — Це був найщасливіший момент мого життя, коли вона сказала "так".

— Я не могла втриматися від сліз, — зізналася я, намагаючись виглядати емоційно. — Це було так зворушливо і прекрасно.

— То коли буде весілля? — запитала Єлизавета Петрівна, піднімаючи брови.

— Наступної неділі, — відповів Олександр.

— Якщо чесно, я вже думала, що він ніколи не одружиться, — зізналася мама, сміючись. — Завжди зайнятий, не хоче ні з ким зустрічатися. Іноді я навіть думала, що в нього з орієнтацією...

— Мамо! — Олександр вигукнув з обуренням, а на кінчиках його вух з’явився рум'янець.

Я не могла втриматися від посмішку. Олександр Андрійович вміє червоніти? Мило. Випадково перевела погляд на Матвія, який продовжував уважно дивився на мене, ніби я могла щось вкрасти. Його очі були пильні, і я відчувала, що він не довіряє ні мені, ні цій всій ситуації.

— Ви не надто спішите з весіллям. Чи ти так кохаєш його, Дано? — запитав він, нахилившись вперед і склавши руки на столі.

Я відчула, як усі погляди звернулися до мене. Олександр, здається, теж був зацікавлений моєю відповіддю. Заспокоївшись, я зробила глибокий вдих і почала придумати відповідь.

— Звісно, — почала я, посміхаючись. — Я не стала б виходити за нього заміж, якби не кохала. Олександр — прекрасна людина, —  особливо коли не бреше мені, але цього я не сказала. — і турботливий чоловік,  мені дуже пощастило, що він обрав саме мене.

— А як інакше, кохана, — Олександр підніс мою руку до своїх губ і поцілував її, не відводячи погляду від моїх очей. Його погляд був глибокий і серйозний, ніби він дійсно мав на увазі кожне своє слово.

Матвій продовжував дивитися на мене, ніби намагався прочитати мої думки. Я знала, що маю переконати його, навіть якщо це було лише частиною нашої гри.

— Ви повинні розуміти, — додала я, — що не все можна побачити з першого погляду. Наші стосунки розвивалися поступово, і ми зрозуміли, що створені один для одного. Це було як казка.

— Казка, кажеш? — його голос звучав з недовірою.

Як же він мене дратує.

— Матвію, навіщо ставити такі питання? — втрутилася Софія, намагаючись згладити ситуацію. — Це їхнє рішення і їхнє життя.

— Просто цікавлюся, — сказав Матвій, відкидаючись на спинку стільця. — Хочу бути впевненим, що мій брат щасливий.

Олександр хотів щось сказати, але я зупинила його поглядом.

— Ми щасливі, — твердо відповіла я, знову дивлячись на Матвія. — І зробимо все, щоб залишатися такими.

— Що ж, це головне, — підсумував Андрій Павлович, явно намагаючись завершити цю незручну розмову. — Давайте краще піднімемо келихи за молодят!

Всі підняли келихи, і атмосфера трохи розрядилася. Я відчула, як напруга трохи зникла. Але я зрозуміла, що хочу дуже в туалет. Не варто було пити так багато води, навіть якщо нервувала. Я тихенько запитала в Олександра, де можна сходити до вбиральні.

— На другому поверсі, повернути направо і йти до кінця. Може, я тебе проведу? — запропонував він.

— Ні, дякую. Я сама.

Коли я дійшла до бажаної кімнати, я вже дуже-дуже хотіла в туалет. В голові вже не було місця для думок про напругу за столом чи про те, що скаже Інна наступного разу. Все, про що я могла думати, — це як швидше дістатися до вбиральні. І ось нарешті, побачивши двері, відчула величезне полегшення. І я вже тягнулася до ручки, коли мене зупинив голос.