Читати книгу - "Серця в Атлантиді"

— Притримай язика, — кинула мама. Вони сиділи за кухонним столом Теда; двоє дорослих палили, біля Боббі стояла шипучка.

— Ну, ідея не дуже вдала, — втрутився Тед. — Ти хороший, відповідальний і розсудливий хлопець, та, на мою думку, в одинадцять трохи зарано лишатися на самоті.

Боббі легше було стерпіти почути від друга, що він замалий, аніж від мами. Крім того, слід визнати, що було б моторошно десь після опівночі прокинутись і йти в туалет, знаючи, що ти сам у квартирі. Він зможе, Боббі в цьому не сумнівався, але так, було б моторошно.

— А канапа: її ж можна розтягти і вийде ліжко? — подав ідею Боббі. Вони ніколи її не розкладали, та Боббі точно пам’ятав, що мама якось сказала, що так можна. Він не помилився і проблема розв’язалася. Найпевніше, мама не хотіла, щоб Боббі спав у її ліжку, а про Бротіґена й казати нічого. І вже точно зовсім не хотіла, щоб Боббі ночував у цій задушливій кімнатці на третьому поверсі. Боббі подумалося, що мама так натхненно шукала рішення, що пропустила цілком очевидне.

Отож ухвалили, що Тед у вівторок і середу наступного тижня ночуватиме на канапі-ліжку у вітальні Ґарфілдів. Перспектива захоплювала. Боббі побуде сам два, навіть цілих три дні, враховуючи четвер. А вночі, коли стане моторошно, з ним хтось буде. І то не нянька, а дорослий друг. Звісно, це не виїзд на тиждень у табір «Вінні», але чимось схоже.

«Табір «Броуд-стрит»», — подумав Боббі й мало не розсміявся вголос.

— Нам буде весело, — запевнив Тед. — Я приготую свою коронну страву — квасолю з сосисками.

Він простяг руку і погладив Боббі по його їжачку.

— Якщо збираєтеся готувати квасолю з сосисками, не зайвим буде прихопити з собою оце, — сказала мама і махнула рукою з цигаркою на Тедів вентилятор.

Тед і Боббі зареготали. Ліз Ґарфілд посміхнулася своєю цинічною напівусмішкою, докурила, загасила цигарку в Тедовій попільничці. Боббі знову впала у вічі припухлість її повік.

Коли Боббі з мамою спускалися вниз, йому пригадалося оголошення, що він бачив у парку. Про зниклого вельш-коргі, який принесе вам «М’ЯЧИК», якщо сказати «СКОРЕНЬКО, ФІЛЕ». Треба розповісти Тедові про оголошення. Треба розповісти Тедові про все. Та якщо він скаже і Тед покине номер 149, хто ночуватиме з ним наступного тижня? Що буде з табором «Броуд-стрит»? Двоє приятелів, що вечеряють Тедовою коронною квасолею з сосисками, може, навіть біля телевізора, що мама рідко дозволяла, а потім не лягають спати, доки хочуть?

Боббі пообіцяв собі, що розповість Тедові про все наступної п’ятниці, коли мама повернеться зі своєї конференції чи семінару, чи чого там іще. Він дасть Тедові повний звіт і нехай той робить те, що мусить. А може, він і залишиться.

Від такого рішення в його голові дивовижно прояснилося, і коли через два дні в «На будь-який смак» він побачив картку «ПРОДАЄТЬСЯ ПРАЛЬНА МАШИНКА З СУШАРКОЮ», прикріплену догори ногами, йому майже відразу вдалося викинути її з голови.

Та все одно тиждень для Боббі Ґарфілда видався тривожний, навіть дуже. Він натрапив на ще два оголошення про зниклих улюбленців, одне в центрі, а друге на Ашер-авеню, за півмилі від «Ашер Емпайр». Району, в якому жив, було вже замало. У своїх щоденних розвідках він заходив усе далі й далі від дому. А Тедові дивні потьмарення ставали все частішими. І тривали вони довше. У такому відсутньому стані він іноді розмовляв, і то не завжди англійською. А якщо все-таки говорив англійською, то не все мало сенс.

Зазвичай Боббі вважав Теда одним з найрозсудливіших, найрозумніших і найприємніших людей з тих, кого він знав, та коли Тед провалювався, було моторошно. Хоч добре, що мама не знає. Боббі сумнівався, що вона горіла б бажанням залишити його з типом, який час від часу впадає в безтямний стан і починає верзти маячню англійською або лопотіти якоюсь невідомою мовою.

Після одного такого трансу, коли Тед майже півтори хвилини непорушно витріщався в порожнечу й не відповідав на дедалі занепокоєніші питання Боббі, хлопцеві спало на думку, що Тед, можливо, перебуває не у своїй власній голові, а в якомусь іншому світі. Може, він покинув Землю, як це робили герої «Кільця навколо Сонця», які виявили, що можуть переміщатися практично будь-куди, рухаючись по спіралі дитячої дзиґи.

Коли Тед забувся, в його руках була цигарка «Честерфілд». Стовпчик попелу ставав усе довшим, доки нарешті не впав на стіл. Коли полум’я підібралося тривожно близько до Тедових шишкуватих суглобів, Боббі м’яко відібрав цигарку і саме гасив її в переповненій попільничці, коли Тед нарешті отямився.

— Палиш? — насупився Тед. — Чорт, Боббі, тобі ще зарано палити.

— Я просто гасив твою. Подумав… — Боббі знизав плечима, раптом зніяковівши.

Тед глянув на вказівний і середній пальці правої руки, з яких не сходила жовта нікотинова пляма. Зовсім невесело засміявся уривчастим, гавкучим сміхом.

— Думав, що я опечуся, еге ж?

Боббі кивнув.

— Про що ти думаєш, коли отак провалюєшся? Куди потрапляєш?

— Важко пояснити, — відповів Тед, а тоді попросив прочитати його гороскоп.

Думки про транси Теда бентежили. А ще більше бентежило мовчати про речі, за пошук яких Тед платить йому гроші. Як наслідок, Боббі, що зазвичай подавав дуже непогано, чотири рази вибив м’яч в аут, коли після обіду грав за «Вовків» у «Стерлінґ-гаузі». А в п’ятницю, коли падав дощ і вони сиділи в Ес-Джея, Боббі чотири рази програв йому в «Морський бій».

— Що з тобою в біса таке? — запитав Саллі. — Ти втретє називаєш квадрати, які вже називав. А ще я маю кричати тобі ледь не в саме вухо, щоб ти відповів. Що відбувається?

— Нічого, — так він сказав. «Купа всього» — ось що він відчував.

Того тижня Керол теж кілька разів питала, чи з ним усе добре. Місіс Джербер поцікавилася, чи в нього зник апетит, а Івон Лавінг хотіла дізнатися, чи Боббі, бува, не захворів на мононуклеоз. При цьому здавалося, що вона от-от лусне з реготу.

Єдиною людиною, що не помічала дивної поведінки Боббі, була мама. Вся увага Ліз Ґарфілд тепер була поглинута подорожжю до Провіденса. Вечорами вона розмовляла телефоном з містером Бідерменом і двома іншими, що їхали разом з ними. Одного звали Білл Кушмен, імені другого Боббі точно не пригадував. Мама то розкладала одяг на ліжку, що покривала майже не було видно, потім сердито хитала головою й ховала речі назад до шафи. Записалася на зачіску, потім передзвонила перукарці й спитала, чи можна зробити ще й манікюр. Боббі навіть не зовсім