Читати книгу - "Небезпека у лісі! {оушен}, Страгозорый"

    Аж дивно навіть якось. Та й незвично теж. Дуже... Ось наче я й знаю, що буде далі, а наче й цікаво буде подивитись на те, що буде відбуватися, якщо я спробую змінити минуле.

     Обіймаю мати доволі кріпко. Її ніхто не вкрав, вона жива здорова. Та й батько поряд. З ним теж усе добре. Тільки прокидається. Звісно, жінка трохи здивована такою поведінкою, бо я не так вже й часто ось так різко проявляв власні емоції, але доки я був гібридом, я так мало проводив з нею часу...

     Виходжу на вулицю. Замість гори, у якій колись жив Лісний Народ до того, як зробити свій табір, попереду я побачив лиш гарне світле небо. Інколи з'являвся легкий вітерець.

    Якщо це дійсно минуле, то тоді я зараз поки не можу використовувати власну енергію через те, що начебто «нема досвіду». І так, я не міг використовувати як власну енергію, так і сили амфігора. Дуже шкода. Доведеться дочекатися зустрічі з Драконіксом, якщо у мене нічого не вийде.

    Коли я побачив Лурга, який вилазив на галявину, щоб трохи розім'ятися, теж стримався від того, щоб підбігти й вигукнути: «Ви живі!». І Зар теж був живий - бачив, коли бігав по лісу.

    Перед тим, як дійсно почати полювати, я трохи пробіг по лісу. Він був цілим, не спаленим. Усе було добре. Ніяка біда ще не торкнулась нас... І це добре.

    Значить, я можу прожити звичайне, людське життя. Ніхто з гібридів не буде думати про те, що я вбивця і що за мною полюють. Мені не доведеться боятися за те, що демонічна іпостась ось-ось може знову взяти під контроль може тіло. Не треба хвилюватися, що мою мати можуть вбити через те, що її викрали. Не треба хвилюватися за Лігорію, бо можливо тепер у неї з'явиться більш адекватна сім'я. Я ВІЛЬНИЙ!

     Вже під вечір я знайшов той берег, який вирішив зробити власний до того моменту, як хтось інший його не знайде. Сьогодні вночі я вперше зустрівся з Драконіксом і ми почали тренуватися. Звісно, не сьогодні, а лиш з наступного разу, але вже почали. І я на цей раз знав, що варто робити - вбити його прямо зараз. Відірвати хвіст і вбити цього монстра навіть не дивлячись на те, що він був моїм прапрадідом.

    Коли ми почали тренуватися з Драконіксом, вчити мене почав і Лург. На цей раз я був більш щасливий, коли він тренував мене, згадуючи те, як сумував багато хто, коли помер старий шаман.

   Через пару днів я знову прийшов на пляж, бо знав, що повинен був зустрітися ще з однією істотою. Попереду - як і в минулому житті, - я побачив Торргона, який повільно «плив» по воді без свідомості. Зрадів, що він живий і з ним усе добре. Вирішив навіть у цьому житті йому допомогти. Гадаю, дружба з ним не завадить. Тим паче тоді, коли я вже точно не потраплю до світу гібридів і зможу дізнатися трохи більше про цю істоту.

      Усе сталося так, як було і в минулому житті - я йому допоміг, він на мене погарчав і я втік геть, бо сил у мене ще було недостатньо. Та й до того ж, битися мені з ним не дуже хотілося. І в той же час, коли я повернувся додому, я вирішив розповісти усе батькам.

     Так, я не показував їм те, що можу дихати під водою, як минулого разу. На цей раз я вирішив, що просто поставлю їх перед фактом - тренуюсь з Драконіксом і все. Цікаво, чи варто мені буде розказати про те, що минулий провідник - її прадід? Я спробую, але не зараз. Та й мені буде плювати, чи повірить вона мені. Все ж, це не дуже важливо...

    Я довго розповідав батькам про амфігорів, намагаючись роз'яснити багато якихось моментів, щоб вони усе зрозуміли і задавали якомога менше запитань.

— ... І я хвилююся, що він просто вирішить набагато раніше вирватися і щось точно піде не так. - Сказав я, нарешті завершивши свою розповідь.

     Батьки довго про щось розмовляли, але вони, схоже, мені нарешті повірити, а не просили щось доказати цими поглядами як в минулому житті. Я заручився їхньою підтримкою, якщо щось піде не так, а сам вже придумав план.

     Доки я був гібридом, я все ж зміг вивчити декілька нових прийомів, тому зараз знав, як варто їх «вивчити». Та й до того ж, я сьогодні планую тренуватися усю ніч і найближчі дні, щоб знову стати доволі сильним, доки Драконікс не попросить мене допомогти йому вибратися, як минулого разу. Це мені й вдалося зробити.

     Для початку я вдосконалив свої здібності енергії. При чому я намагався ось так вдосконалювати ще й сили амфігора. Навіть коли я почав відчувати сильний біль від того, що у мене почали рости хвости, я намагався не звертати на біль увагу. Хотілося, щоб ера Драконікса завершилась у тому ж світі, де ми з ним вперше побачились.

     Я бачив, як батьки хвилювались, і розумію їх. Я б теж почав хвилюватися, якщо б моя дитина подібне почала розповідати. Але принаймні, вони мені вірили. І я дуже за це їм вдячний.

    Мить, коли я вперше почав по-справжньому битися з Драконіксом наближалась все швидше й швидше. Але на цей раз я був готовий. І я був не сам.

    Битву почав першим я. Довго бився з ним - минулий провідник навіть трохи здивувався, що у мене стільки енергії і сил. Добре, що спогади залишились, і я зміг добре натренуватися для подібної миті.

    Коли чоловік вже був доволі втомлений - (не дійшло до того, що він малював портал, як тоді, - я подав сигнал. Мати, яку про всяк випадок взяв під контроль на якийсь час Терн, притисла Драконікса до землі. Ну а я ж закінчив справу - вирвав його хвіст, а потім вбив його.

    Ну ось і все. З Драконіксом завершено. Як шкода, що я не здогадався, у чому суть ще в минулому житті. Можливо, не довелось би так довго з ним голову морозити, усе відбулось би набагато швидше.

— Ти зробив усе правильно. - Сказала мати, відхекуючись після битви, і обережно обійняла мене.

     Обіймаю у відповідь, трохи посміхнувшись. Так, на цей раз я дійсно зробив усе правильно. І тепер я точно не буду допускати ніяких помилок.

    Я знав, де лежать ті камені. Відтягував похід до них, як міг. І при цьому намагався ще й інших відвести від каменів якомога далі, щоб і вони не потрапили до світу гібридів, повторюючи мою історію. Але мені все ж довелося одного разу знову побувати на галявині, де лежали ті великі камені.