Читати книгу - "В іншому світі без благословіння богів: шлях до величі, Sunley"

Після довгого дня Дарк був виснажений. Він сидів на лавці біля кабінету алхімії, розмірковуючи над щойно пройденими лекціями. Очі ніби злипались самі собою, а думки плутались у голові. Вісім лекцій за день — занадто навіть для нього.

— Но-ва-чок… — знайомий голос зненацька пролунав над вухом.

Це була Ерріс. Її усмішка була такою ж зухвалою, як і завжди.

— Що такий сумний? Бачу, ти сьогодні викладаєшся на повну. Вісім лекцій, так? Невже намагаєшся наздогнати мою велич? Похвально. Не проти, якщо сяду поряд?

— Сідай, — втомлено кивнув Дарк. — А ти чого тут? Це ж лекція для початкових рангів.

— Я, може, і найсильніший маг академії, але алхімію тільки почала. Хороший маг повинен бути хороший у всьому, — відповіла вона.

Лекція виявилася нескладною. Учням дозволили попрактикуватися у створенні базового зілля мани. Для Дарка це було майже формальністю — селищна відьма вже колись навчила його подібному.

Професор Фузрік, гном з капелюхом, що нагадував той самий — відьмин, здавався суворим, але уважним. Коли проходив повз, капелюх майже повністю закривав його. Помітивши, як швидко й акуратно Дарк завершив приготування, він кілька разів використовував його зілля як зразок для решти учнів.

На відміну від Дарка, в Ерріс справи йшли зовсім не так гладко. Її руки тремтіли над склянками, вона час від часу ненароком щось розливала чи кидала. Було видно — вона нервує. Стрес зривав їй концентрацію.

Дарк, закінчивши свою частину, підійшов до неї.

— Щось ти не в формі. Може, допомогти?

Ерріс підняла на нього очі — у них не було ані грайливості, ані впевненості, лише втома й легкий відчай.

— Це вже не перша спроба. І все одно нічого не виходить. Я не встигаю. Поки підготую один інгредієнт — попередній уже переварюється. І руки… не слухаються.

— Довірся мені. Все буде добре, — м’яко сказав Дарк. — Почнімо з початку. Не поспішай. Підготуй усі інгредієнти одразу. Я теж не вмію концентруватися на кількох речах одночасно. Тому — по черзі. Спочатку вода, потім — поетапно: інгредієнти, дистиляція. Головне — не поспішай з наступною партією, доки не завершиш попередню.

Він поставив поруч піщаний годинник.

— Кожен крок — з новим переворотом. Час — навіть важливіший за точну дозу.

Ерріс кивнула і, зосередившись, почала працювати під його наглядом. Поступово руки перестали тремтіти, рухи стали впевненішими. І ось — зілля готове. Коли професор прийняв її роботу, вона ніби ожила.

— Дякую, новачок… тобто, Дарк, — сказала вона з усмішкою. — Під твоїм наглядом чомусь було… легше. З мене урок магії вогню!

— Дякую за пропозицію. Я точно прийду за своїм уроком. Щойно з’явиться час. — відповів він.

***

Цього вечора Дарк вирішив не зволікати. Він обіцяв прийти на урок — і прийшов. Настав час вивчити щось нове, і магія вогню здавалася ідеальним вибором. А ще — мати наставника, який не просто знає теорію, а живе магією, — це безцінно. І Ерріс точно виправдовувала очікування.

Хоча дехто в академії й називав її “бездарною”, бо, окрім магії вогню, вона не оволоділа жодною іншою школою, — її вогонь говорив сам за себе. У цьому напрямі вона досягла рангу Адепта, і хоча її реальний рівень вже сягав щонайменше Старшого мага, офіційно просунутися далі вона не могла. Академія вимагала мати ранг щонайменше Адепта у двох напрямках, щоби претендувати на вищий титул. А Ерріс, незважаючи на талант, застрягла між визнанням і формальностями.

Однак саме через свою виняткову силу в магії вогню вона отримала доступ до спеціальних томів бібліотеки. І те, як вона керувала вогнем, було вражаючим. Її полум’я не просто палало — воно рухалося з грацією, як жива істота.

Після кількох ефектних демонстрацій вона розпочала навчання Дарка з основ. Побутове полум’я він засвоїв миттєво — не дивно, за словами Ерріс, це було лише “невдале бойове закляття”, яке з часом пристосували для домашніх потреб.

Наступною була Вогняна куля. І хоч вона вимагала більше концентрації, тренування з водяною кулею раніше допомогли Даркові швидше зрозуміти суть. Все одно результат був далеким від рівня Ерріс — її вогняна куля літала, наче мисливе пташеня, а його — радше як гаряча картопля, кинута без ладу.

З того моменту Ерріс ніби стала постійною частиною його світу.

Вечеря — і вона вже поряд. Тренування — вона працює поруч. Спаринг із Ліанною — і її зацікавлений погляд з лавки. Іноді це дивувало Дарка, але… не дратувало.

Згодом з’ясувалося, що в Ерріс взагалі немає друзів. Дехто зі студентів був із Тарґвену чи Хельдрейму — країв, де звіролюди, як Ерріс, вважалися рабами. Інші просто не хотіли конфліктів — не спілкувалися з нею, щоб не нажити собі ворогів серед впливових студентів.

І тільки Дарк став першим, хто не лише не уникав її, а й відкрито підтримав. Після уроку, коли вона несміливо згадала про це, Дарк лише знизав плечима:

— Мені байдуже, що думають інші. Дружба з найсильнішим магом академії… тільки дурень відмовився би від такого через косі погляди. — відповів він з усмішкою.

І хоч він дійсно не надавав значення пересудам, все ж почав уважніше придивлятися до тих, хто кидав на них із Ерріс косі погляди. Йому не хотілося виявити, що ці погляди можуть перерости в щось небезпечне.