Читати книгу - "Маргаритко, моя квітко"

Маргарита ніяк не могла вирішити, подобається їй Марі-Луїза чи ні. Власне, їй не було що закинути: мила, переважно весела, симпатична та люб'язна, вона поводилася з Маргаритою і Меді так, ніби знала і любила їх із пелюшок.

Розумною Марі-Луїза була, безперечно, також. Навіть із латинськими словами могла допомогти. І, повернувшись із роботи, майже завжди знаходила час поговорити.

Ні-ні. Маргарита мусила визнати: Марі-Луїзі не було за що дорікнути. Крім одного: подружнє життя мами і тата вона вважала завершеною справою! І саме це в ній так заважало Маргариті. Здавалося, що для неї нічого не важить навіть той факт, що Гансик усе ще в тата. «Зрештою, нема чого дивуватися! – казала собі Маргарита. – У неї ж самої двоє дітей залишилися з колишнім чоловіком».

З мамою про Гансика Маргарита не говорила. Один-єдиний раз вона зачепила цю тему, але мама тільки розплакалася. Схлипуючи, вона примовляла, що хоче, аби п Гансик був біля неї, п маленький рідний Гансик, але всі шляхи до нього закриті.

Відтоді про Гансика Маргарита розмовляла тільки з Гінце-лем. Та ще маленький Пепі вбив собі в голову, що хоче, аби Гансик теж жив із ними. Часто, а особливо, коли його хтось нервував, Пепі викрикав: «Бабське царство! От якби сюди ще хоч одного чоловіка!» З Гінце лем Маргарита зустрічалася досить часто. Коли їй хотілося його побачити, досить було просто навідатись у «Ваксельберґер». І монстр-офіціант теж уже звик до того, що Маргарита, замовивши сто грамів мінеральної води, могла годинами сидіти в кав'ярні.

А ще Маргарита з Гінцелем часто гуляли в парку і музикували дуетом: на губній гармонії та сопілці. Часом вона заходила до нього в гості. Свою квартиру – а в ній були одна кімната, коридор, туалет і кухня – Гінцель пофарбував у чорний колір. Включно з підлогою. На честь Маргарити він запалював у кімнаті дві свічки, і, сидячи по-турецьки на смугастому чорно-білому матраці, попиваючи чай і балакаючи про те про се, дівчина уявляла собі, що навідалась у такий собі затишний родинний гробівець.

Спочатку перед такими гробівцевими візитами Маргарита ламала собі голову над питанням, що робити, коли раптом Гін-целеві на смугастому матраці спаде на думку почати обніматись і цілуватися. Найбільше, що її непокоїло, були Гінцелеві зуби з надщербленими та коричневими краями. Вони переважували і його приємну, товариську манеру поведінки, і почуття гумору, і меткий розум. Отож, Маргарита так нічого і не вирішила щодо «перспективи цілуватися з Гінцелем», але в цьому й не було потреби, бо він не робив жодних спроб. А кілька днів тому Маргарита і зовсім заспокоїлася, бо Ґабріела, її однокласниця, й одна з двох Нін Гаґен зрадили їй велику таємницю: якось по дорозі з «Ваксельберґера» вони розповіли їй, що Гінцель, на жаль, «імпотент». І що це гарантовано є не фізичною вадою, а радше психічною. А від поцілунків і пестощів, на які він цілком спроможний, Гінцель відмовляється просто тому, що не любить нічого робити «наполовину».

І ще дещо змінилось у Маргаритиному житті: Флоріан Кальб перестав її соромитися. Це сталося відразу ж після того, як вони з мамою переселилися до Марі-Луїзи.

Наступного дня Маргарита прийшла до школи дуже рано, бо трохи не розрахувала час, потрібний на дорогу. Спочатку вона, сповнена почуття обов'язку, пішла до секретарки і зняла з Гансика підозру у свинці. Повернувшись у клас, який потроху заповнювали учні, вона почала розмірковувати, чи варто розказати про нові обставини свого життя непостійній Сабіні, в якої саме був черговий період прихильності до Маргарити. І дійшла висновку, що не варто. Тут до неї підійшла Ґабріела і сказала, що напередодні бачила Гінцеля, й він попросив переказати Маргариті, що йому дуже шкода за вчорашнє, і якщо їй захочеться з ним зустрітися, то його завжди можна знайти у «Ваксельберґе-рі». При цій нагоді Маргарита розповіла Ґабріелі про нові обставини свого життя, але попросила п заприсягтися, що вона не відкриє таємницю «розриву сім'ї Закмаєрів» своїм батькам, оскільки її тато теж працює на макаронній фабриці, а Маргари-тин тато буде явно не в захваті, якщо про його сімейні справи знатимуть на роботі.

Продзвенів дзвінок на перший урок, а Флоріана Кальба все ще не було. Він прийшов тільки п'ятнадцять по восьмій. Відхекуючись, щось пробелькотів про майстра та ключ від квартири, не зводячи при цьому очей із Маргарити. Після того, як учителька англійської трохи його покартала, він сів на своє місце, взяв папірчик, щось на ньому нашкрябав, загорнув і через Уші Коль, Уші Маєр і Отті Горнека передав Маргариті. Маргарита розгорнула під партою записку і прочитала:

ЧОМУ ТИ ТУТ? Я З ПОЛОВИНИ ВОСЬМОЇ ЧЕКАВ ПЕРЕД ТВОЄЮ БРАМОЮ! АЛЕ ТЕБЕ НЕ БУЛО!

Маргарита негайно послала Флоріанові відповідь: Я НЕ НОЧУВАЛА ВДОМА. Однокласники, звісно ж, помітили це листування, а оскільки хлопців і дівчат, котрі обмінюються записками, у класі завжди називали «парочкою», то зв'язок між Флоріаном і Маргаритою став для всіх цілком очевидним. От лише Маргарита мала щодо цього певні сумніви. Не те, щоби Флоріан їй уже не подобався. Ні, вона все ще вважала його, принаймні візуально, дуже привабливим. За цей час вона тричі зустрічалася з ним у парку на лавочці. Однак, Флоріанові, на жаль, окрім пестощів, не спадало на гадку нічого цікавого. А такого приємного відчуття, як тоді під плащем, у Маргарити вже не виникало. Вона і сама помітила, що з більшим задоволенням проводить вільний час у «Ваксельберґері» або вдома в Гінцеля, граючи з ним дуетом на губній гармонії та сопілці й мирно балакаючи про «паскудне життя». Навіть перекинутися кількома словами з однією з Нін Гаґен чи голомозим або Гіпсовою Шиєю було цікавіше, ніж Флоріанові сеанси «цьомків-бомків». Маргаритиної прихильності до Флоріана Кальба вистачало хіба на те, щоб не протестувати, коли він у школі говорив комусь: «Ми з Маргаритою зустрічаємося!» Домашні завдання з математики вона, звичайно, давала йому списати. Як, зрештою, і будь-кому іншому.

Причина того, що перебування у школі перетворилося для Маргарити на щоденну муку, була в іншому. А саме в тому, що Гансик ходив у ту саму школу, і його клас був на