Книги Українською Мовою » 💙 Детективи » Таємниця індіанського острова 📚 - Українською

Читати книгу - "Таємниця індіанського острова"

490
0
26.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Таємниця індіанського острова" автора Агата Крісті. Жанр книги: 💙 Детективи. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 29 30 31 ... 46
Перейти на сторінку:
— суцільна нісенітниця. Нічого не розумію…»

«Ідіот, він проковтнув усе, що я йому наплескав. Тут усе легко обійшлося… Та однак слід бути дуже обережним».

«Шість фарфорових індійчат… лише шість — скільки лишиться до вечора?..»

— Кому останнє яйце?

— Мармеладу?

— Дякую. Чи не покласти вам трохи шинки?

Шестеро людей, які цілком нормально поводять себе за сніданком…

РОЗДІЛ ДВАНАДЦЯТИЙ

1

Сніданок скінчився. Суддя Уоргрейв одкашлявся й промовив тихим владним голосом:

— Я вважаю доцільним, щоб ми зібралися обговорити становище. Скажімо, за півгодини у вітальні.

Всі погодилися. Віра збирала тарілки:

— Я приберу зі столу й помию посуд.

— Ми перенесемо посуд до буфетної, — запропонував Філіп.

— Дякую.

Емілі Брент, що підвелася було зі стільця, зойкнула й сіла.

— Що з вами, міс Брент? — спитав суддя. Емілі відповіла вибачливо:

— Мені дуже шкода: я хотіла б допомогти міс Клейторн, але в мене щось паморочиться голова.

— Паморочиться голова? — доктор Армстронг підійшов до неї. — Цілком природно. Запізніла реакція на шок. Я, мабуть, дам вам…

— Ні! — з силою вихопилося в неї.

Усі сторопіли. Доктор Армстронг почервонів. Стара діва з жахом дивилася на лікаря.

— Як хочете, — церемонно схилився перед нею Армстронг.

— Не хочу ніяких ліків. Спокійно посиджу, і пройде.

Посуд перенесли до буфетної, Блор звернувся до Віри:

— Я звик поратися по господарству, тож, коли не заперечуєте, допоможу вам, міс Клейторн.

— Будьте ласкаві, — мовила Віра.

Емілі Брент сама зосталася в їдальні. Чула слабкий гомін розмови, що долинав із буфетної. Запаморочення поступово проходило. Її опанувала сонливість, відчула, що засинає. У вухах гуділо… а може, в кімнаті й справді щось дзижчить. Вона подумала: «Схоже на бджолу чи на джмеля», — і тут побачила бджолу, що повзла по віконній шибці. Сьогодні вранці Віра Клейторн щось балакала про бджіл.

Бджоли, мед? Вона дуже полюбляє мед. Стільниковий мед — його вичавлюють крізь мусліновий мішечок. Він струмить крапля за краплею: кап-кап-кап…

Хтось зайшов до кімнати… з одягу в нього струмить вода… Це Беатрис Тейлор вийшла з річки… Варто Емілі лиш повернути голову, і вона побачить її…

Але вона не в стані повернути голову… А що, коли покликати на допомогу? Закричати? Але закричати вона теж неспроможна. В будинку жодної душі нема. Вона сама-одна…

І тут почула кроки — стишені кроки в себе за спиною. Хистка хода втоплениці… Запах сирості залоскотав їй ніздрі. А по віконній шибці повзала бджола — і все дзижчала, дзижчала…

І тут вона відчула укол. Бджола встромила своє жало у шию міс Брент.

2

У вітальні чекали на міс Брент.

— Може, мені піти за нею? — запропонувала Віра.

— Зачекайте хвилину, — сказав Блор.

Віра сіла, а всі запитливо подивилися на Блора.

— Послухайте-но, — почав він, — я вважаю, що займатися розшуком далі непотрібно. Той, кого ми шукаємо, спокійнісінько сидить собі зараз у їдальні! Б'юся об заклад, що вбивця — ота стара діва!

— А які мотиви вбивства? — спитав Армстронг.

— Божевілля на релігійному грунті, — не вагаючись, відповів Блор. — Як ви на це, докторе?

— Може, це й так. Заперечити я вам не можу, лише нагадаю: в такій справі потрібні переконливі доводи.

— В неї був такий дивний погляд, коли ми готували сніданок, — зауважила Віра.

— Ну, це ще не довід, — втрутився Ломбард, — усі ми зараз почуваємося ні в сих ні в тих.

— Є й інший довід, — мовив Блор. — Вона єдина з усіх нас відмовилася відповісти на оте, проголошене грамофоном, обвинувачення. Чому, спитаєте? Бо не могла подати ніяких пояснень.

— Ну, це не зовсім так, — сказала Віра. — Вона мені розповіла цю історію.

— Що саме? — поцікавився суддя Уоргрейв.

І дівчина переповіла історію Беатрис Тейлор.

— Цілком імовірно, — > зауважив суддя Уоргрейв. — Особисто я, не вагаючись, повірив би цьому. Скажіть-но, міс Клейторн, чи не видавалася вона обтяженою почуттям провини або докорами совісті за свою поведінку?

— Ні в якому разі, — відповіла Віра. — Вона була невразлива.

— Хай їм грець, оцим спасенним старим дівам! — вигукнув Блор. — Серце — кремінь! Завидки беруть, та й по всьому.

— Зараз п'ять хвилин до одинадцятої, — оголосив суддя. — Либонь, найліпше буде запросити міс Брент приєднатися до нас.

— Ви хочете вдатися до якихось активних заходів? — запитав Блор.

— Мені неясно, що конкретно, ми можемо вдіяти зараз, — відповів суддя. — Поки що маємо лише підозри. І все ж я прошу доктора Армстронга особливо уважно слідкувати за вчинками й діями міс Брент. А зараз ходімо до їдальні.

Емілі Брент сиділа в тому ж кріслі і в тій же позі. Дивним було лише те, що на їхній прихід не звернула ніякої уваги. І раптом… вони побачили її обличчя — розпухле, з посинілими губами, з очима, що вилізли з орбіт.

— Боже мій, вона мертва! — вигукнув Блор.

3

Тишу порушив спокійний голос судді Уоргрейва:

— Ще одного з нас виправдано — на жаль, надто пізно.

— Від чого вона померла, докторе? — спитав Ломбард. — Адже ми залишили її цілком здоровою.

Армстронг розглядав крихітну цяточку на шиї в Емілі Брент.

— Слід од шприца для підшкірних ін'єкцій, — промовив він.

На вікні щось задзижчало.

— Дивіться, тут бджола… це джміль! — закричала Віра. — Згадайте, що я вам казала сьогодні вранці!

— Але ж це не бджолиний укус, — заперечив Армстронг, — міс Брент зроблено укол.

— Яку отруту їй увели? — спитав суддя.

— На перший погляд, це, найімовірніше, ціаністий калій, як і Марстонові. Вона вмить померла від ядухи.

— Але це бджола! — заволала Віра. — Де вона взялася? Хіба можливо, щоб це був просто збіг обставин?

— О, зовсім ні! — похмуро сказав Ломбард. — Це не збіг обставин! Наш убивця не може обійтися без місцевого колориту. Він жартун, цей хлопець. Прагне, щоб усе сталося точнісінько, як у тій проклятущій лічилці! — Вперше за весь час Ломбардів голос від хвилювання переривався — він майже кричав. Мабуть, і його нерви, гартовані пригодами і злигоднями життя, тепер подалися.

— Це божевілля, божевілля! Ми всі з глузду поз'їжджали! — волав несамовито.

— Сподіваюся, — спокійно мовив суддя, — що ми зуміємо все-таки зберегти тверезий розум. Чи привіз сюди хто із нас шприц для ін'єкцій?

— Я, сер, — знехотя признався Армстронг.

Чотири пари очей уп'ялися в нього. Загальна ворожість розлютила доктора.

— Я завше беру з собою шприц, — з викликом сказав він. — Майже всі лікарі так роблять…

— Це правда, — погодився суддя. — А чи не скажете ви нам, докторе, де зараз ваш шприц?

Нагорі, в моєму чемодані.

— Ви дозволите нам упевнитися в цьому? — спитав суддя.

Процесія на чолі з суддею мовчки піднялася сходами У лікареву спальню. Вміст чемодана

1 ... 29 30 31 ... 46
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Таємниця індіанського острова», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Таємниця індіанського острова"