Читати книгу - "Три тисячі смертей"

Дещо несподіваним видався інтер'єр бару — на стінах, замість фотографій з поля бою або плакатів з бравими джі-ай з гранатометами наперевіс, прилаштувались цілком мирні й навіть пасторальні пейзажі, щось абстрактне й навіть декілька цілком фахових гравюр.

— Ну й на біса їм здався той мотлох? — повернув гостя на землю його співрозмовник.

— Га? А, ви про капсулу... про замовлення! — чоловік посміхнувся — впевнено, але трохи ніяково — мовляв, вибачте, задивився. — Ви не повірите.

Юр знизав плечима й промовчав.

— Я ж кажу, не повірите, — ще раз повторив гість. — Для музею.

Дізфайндер таки не повірив — брови його здійнялися вгору, але вже за мить опустилися й він знову спокійно знизав плечима — "можна й так".

— Але справді! Ви ж розумієте, — заторохкотів гість. — Тій плівці вже майже півсотні років, жодних стратегічних секретів там вже нема й бути не може, вже й країни не залишилось такої, якій ці знімки могли б нашкодити.

— Та мені воно якось однаково, — Юр і справді байдуже підніс склянку до рота. — Але це не зовсім мій профіль. Я міг би порекомендувати... Нишпорку... хоча ні, він зараз десь в Аравії... О, а до Веги ви не звертались?

— Звертався, — посміхнувся гість. — Він засміявся й порадив... — він зробив дещо театральну паузу, — ...звернутися до вас.

На цей раз засміявся Дізфайндер і вже звичним рухом знизав плечима.

— Ото вже мені... любитель сюрпризів. Ну добре, я йому віддячу.

Обличчя гостя змінилося.

— Та ні, не турбуйтесь, — все ще усміхався Юр. — Ми давні друзі. Просто Вега має дещо своєрідне уявлення про жарти... хакер чортів.

Вираз обличчя знову змінився — тепер воно стало розчарованим.

— Але це не означає, що я не візьмуся за цю роботу, — заспокоїв його Дізфайндер. — Просто... але біс із ним, вам те не буде цікаво. Отже, до справи. Який гонорар ви пропонуєте?..

Вони розійшлись через півгодини, майже задоволені одне одним. Юр здер більше, аніж планував замовник, але менше, ніж хотів сам. Гість залишив йому всі карти й папери. Переглядаючи їх, Юр усміхався, але не тим хижим оскалом, який звикли бачити ті, хто коли-небудь співпрацював з ним, а зовсім інакше — лагідно й навіть трохи розчулено.

— Гей, Юре! Маєш роботу? — помахав йому якийсь знайомий за столиком у кутку. — Допомога не потрібна?

— Тут одному нема що робити, — звично вишкірився Дізфайндер у відповідь й почав складати папери, потім замислився, струснув головою й повернувся до стійки. Дівчата з готовністю підвели голови.

— Гей, Надіно! — весело вигукнув він. — Маєш роботу!

— На годину, чи до світанку? — волоока чорнявка звабливо вигнула спину.

— Коли це я впорався за годину? — трохи ображено відгукнувся найманець. — Аж до ранку. І так, щоб мені потім місяць не хотілося!

Дівчата пирснули зі сміху, Надіна погордливо нахилила голову, й, похитуючи стегнами, рушила до столика.

А замовник, виходячи з бару, наостанок озирнувся, ще раз перечитавши просту, без неонових витребеньок, вивіску.

Бар називався "Soldier of fortune".

Юр перейшов кордон вельми нахабно — в автобусі з туристами-перекупниками з Польщі. Один зелений папірець водієві до кордону, другий — опісля, і товстий митник, лише зазирнувши в набитий людьми і валізами автобус, зневажливо махнув рукою — проїжджайте! Скільки те коштувало водієві, Юр навіть запитувати не став — кому воно треба? Все одно назад швидше за все доведеться пробиратися іншим шляхом.

За інших обставин це могло не зійти йому з рук — час від часу автобуси все-таки добряче трусили, й переправляти через кордон зброю, або якесь хитре спорядження слід було іншим шляхом, але зараз він їхав лише з однією спортивною сумкою та кількома електронними залізяками у спеціальній валізці, хоча й залізяки ті могли мати цілком мирне призначення. В разі чого Юр сподівався видати їх за зразки, й, відповідно, найбільшою неприємністю могло б бути примусове висадження його з автобуса, але й у цьому випадку сотня доларів була б достатнім аргументом, щоб владнати справу...

Юр задрімав... Прокинувся лише, коли автобус зупинився, й перекупники зі сміхом і ґвалтом висипали назовні, наче десант.

На фронтоні автостанції красувався надпис "Львів".

Юр встав, потягнувся, аж кістки хруснули, й неквапом рушив до виходу.

From: df

То: vega

Subj: клієнт

----------------------------------------------

vega, якого біса ?

From: vega

To: df

Subj: клієнт

----------------------------------------------

> vega, якого біса ?

Ти про що ?

From: df