Читати книгу - "Коли приходить темрява"

— Я бачу, ти знаєш набагато більше, ніж показуєш. — Я теж нахилився ближче до нього, дещо стишивши голос. — Ти ж відразу знав, хто я, коли я прийшов, чи не так? Я давно помітив, що ти за мною стежиш.

— Що? Я за тобою стежу? Мені що, робити немає чого, по-твоєму? — Криж грав свою роль досить непогано, але я йому не повірив.

— Не відмахуйся, мене ти не обдуриш. — Я ще більше нахилився до нього.

Він сидів навпроти, я відчув, як його дихання пришвидшилося: чоловік захвилювався. Несподівано для себе всім своїм єством я відчув небезпеку, яка йшла від нього. Його права рука, що до цього часу постійно була захована, нервово заворушилася.

Момент видався мені надзвичайно напруженим. Минула якась мить, ми мовчки дивились один на одного. Моя правиця останні хвилини дві теж перебувала під столом, у кишені, тримаючи напоготові ножа. Здалося, Криж помітив це лишень кілька секунд тому. Чоловік напружився ще більше…

У двері подзвонили. Тільки зараз, після цього дзвінка, я відчув, наскільки насправді гострою була ситуація.

— Кого ти із собою привів?

— Нікого, — твердо вимовив я, не зводячи з нього очей.

— Тоді мовчи, я не збираюся відчиняти.

У двері загрюкали…

Життя постійно підкидає нам несподіванки. Так сталося й цього разу: то виявилися Малашко і, судячи з другого голосу, Ярик.

— Відчиняйте, поліція! — гукнув Малашко.

— Ах ти, гад! — Криж кинувся на мене з ножем.

Розгубившись, я не встиг вихопити свій. За кілька секунд ми вже лежали на підлозі. Кинувшись на мене, він зачепив посуд, що стояв на сусідньому стільці, і сильно порізався об скалки. Хоч на позір Криж був невеликим, проте мав неабияку силу. Гострий кінчик ножа був притиснутий до мого горла. Я не мав жодної можливості дістати свою зброю. Кров із пораненої руки Крижа капала на мене. Я відчув її свіжий запах. Гуркіт у двері не припинявся. За кілька секунд вони вже виламали двері. Очевидно, почули шум битого посуду та бійки.

— Вставай негайно! Забери від нього ножа! — На Крижа були спрямовані дула двох пістолетів. Чоловік на кілька секунд завмер, потім обережно почав мене відпускати.

— З вами все гаразд? — гукнув до мене Ярик.

— Так, усе добре, — ледь промовив я, переводячи подих, і теж поволі почав підійматися.

— Тільки без фокусів, зрозумів? Підніми руки вгору! — командував Малашко.

На сходовому майданчику почувся шум: повискакували сусіди, та до квартири ніхто не наважувався увійти.

Кримінальник повільно підняв обидві руки. Малашко все ще не опускав пістолета. Ярик підійшов до мене. Я сидів на підлозі. Він нахилився.

— Що за кров? Ви поранені?

Малашко підійшов ближче до Крижа, збираючись одягти на нього наручники. Однією рукою слідчий потягнувся до браслета. Помітивши на мені велику пляму крові, поліціянт на мить утратив пильність. Для Крижа цього виявилося достатньо. Власне, йому нічого було втрачати. Чоловік штовхнув Малашка, той не зміг устояти на ногах і впав, перечепившись через мене. Ще мить — і Криж уже вилетів із квартири.

Вони погналися за ним. Ярик виявився першим, за ним побіг Малашко. У моїй голові все ще паморочилося. Я не міг зрозуміти, що трапилося. Озирнувся. На підлозі валялася купа битого посуду. На мені була кров. Здавалося, я лише зараз почав усвідомлювати, що сталося. «От дурень!» — розмірковував я подумки.

Обережно підвівся. Ще раз озирнувся. Перші кілька секунд довелося йти навпомацки: у моїх очах потемніло. Я почекав, поки затемнення минеться, і теж обережно подався до дверей. До квартири вже підіймався Малашко.

— Ну, що там? — запитав я.

На поверсі вже стовбичило трійко зацікавлених ґвалтом людей.

— Впустили. — Слідчий важко дихав. — Принаймні я його впустив. Ярик, можливо, і наздожене. Сподіватимемося, — додав він. — З вами взагалі все гаразд?

— Здається, що так. — Уперше за цей час я добре обдивився себе. — Здається, не поранений.

— Ходімо у квартиру. — Ми увійшли й причинили за собою двері. Здавалося, слідчий майже не звернув уваги на сусідів-роззяв.

— Що, у біса, ви тут робите?! — одразу налетів на мене він.

— Я хотів дізнатися, що за справи були в нього із Заречнюком. Хотілося викрити його.

— Чому ви нам нічого не сказали про те, що йдете сюди?! — продовжував нервуватися Малашко. — Ви що, не розумієте, з ким маєте справу? Якби ми не прийшли вчасно, невідомо, чим би все це закінчилося!

«Так, дійсно невідомо», — подумав я, натомість уголос промовив:

— Це просто вийшло дещо спонтанно. Я побачив його на вулиці, пішов за ним. Видалася нагода поговорити. Я не мав часу вам повідомити.

— А мобільний узагалі навіщо