Читати книгу - "Володар драконів"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Бен тривожно озирнувся.
— І таке чудовисько було тут? — запитав він.
— Саме так, таке чудовисько було тут, — зітхнув професор Візенгрунд. — Добре, що я вчасно нагодився і зміг допомогти твоєму другу-драконові. А зараз мені вже пора з’явитися в таборі, поки на пошуки мене не відправили цілий загін.
— До речі, коли ви збираєтеся рушати в дорогу? — запитав він уже біля самого виходу. — Чи ви поки побудете тут?
— Тут? Ще чого не ставало! — відповіла Сірчана шкурка. — Ні, щойно сяде сонце, ми полетимо далі.
— Тоді надвечір я зазирну сюди ще разок, якщо ви не заперечуєте, — сказав професор. — Вам, я гадаю, стане в пригоді трохи харчів у дорогу. Крім того, я маю ще декілька запитань.
— Будемо дуже раді, — сказав Лунг, злегка штовхаючи Сірчану шкурку носом у спину.
— Будемо раді, ясна річ, — пробурмотіла вона. — Але мені дадуть нарешті розповісти про мої пригоди? Чи тут нікому й діла нема, що з мене ледь опудало не зробили?
Розповідь професора ВізенгрундаНебо вже забарвилося рожевим, коли Барнабас Візенгрунд повернувся до печери, несучи в одній руці великий кошик, а в другій — пом’яту каструлю.
— Я вирішив зготувати вам дещо, — сказав він. — Так би мовити, на прощання. Я, звичайно, не так добре готую, як моя дружина, але дечого вона мене все-таки навчила. Шкода, що її тут немає і вона не може з вами познайомитися. Вона якраз спеціалізується на лісових кобольдах.
— Ви маєте дружину? — з цікавістю запитав Бен. — А як щодо дітей?
— Дітей я теж маю, — відповів професор. — Дочку. Звати Гіневер. Вона приблизно твого віку. Зараз у неї, на жаль, школа, тому вона не змогла поїхати сюди зі мною, а зазвичай ми їздимо у дослідницькі експедиції усі втрьох. Дорогий драконе, — він кинув на підлогу жменю сухого листя, — зроби ласку, позич трохи твого чудового блакитного вогню.
Лунг видихнув на листя язичок полум’я. Професор поклав навколо вогнища кілька каменюк і поставив на них свою каструлю.
— Я приготував суп, — сказав він. — Гороховий суп зі свіжою м’ятою, улюблена страва у цих краях. Я подумав, що кобольд, хлопчик і худий, як спиця, гомункулус напевно нічого не мають проти гарячого обіду перед подорожжю. Драконам, як відомо, досить місячного сяйва. Чи мене неправильно інформували?
— Правильно, — Лунг труснув головою, поклав морду на лапи і задивився на вогонь. — Нам нічого не треба, крім місячного сяйва. Наша сила прибуває разом із місяцем, але так само разом із ним зникає. Коли у небі молодик, мені, буває, не стає сили навіть на те, щоб вийти з печери.
— Ну, я сподіваюся, що під час подорожі з цим проблем не буде, — сказав професор, помішуючи своє вариво в каструлі. Сірчана шкурка присіла біля вогню і нетерпляче принюхувалася.
— Якщо ця штука зараз не буде готова, — бурмотіла вона, — я почну жувати ось ті колючки, це вже точно, — у череві в неї при цьому голосно забуркотіло.
— Краще не треба, — відповів Барнабас Візенгрунд. — У багатьох кактусах живуть пісочні люди. З ними краще не жартувати. Крім того, — він зачерпнув суп ложкою і скуштував, — страва майже готова. Я думаю, тобі сподобається. Моя дружина пояснювала мені, що саме люблять кобольди, — він обернувся до Бена:
— А ти маєш родину? Я маю на увазі, крім Сірчаної шкурки і Лунга.
Бен похитав головою:
— Ні.
Професор деякий час задумливо дивився на нього.
— Що ж, бувають речі гірші за подорож у компанії кобольда і дракона, — сказав він нарешті. — Чи не так?
Він порився у своєму кошику і витягнув три миски, три столові ложки і крихітну кавову ложечку для Мухоніжки.
— Але якщо тобі захочеться поспілкуватися з людьми… м-м-м… — професор зніяковіло почухав носа. — Я ж, вибач, навіть імені твого не знаю.
Хлопчик посміхнувся.
— Бен, — відповів він. — Мене звуть Бен.
— Ага, дякую. Отже, Бене, — професор налив суп у миску і простягнув її Сірчаній шкурці, яка вже нетерпляче облизувалася. — Якщо тобі одного разу захочеться поспілкуватися з людьми, приходь у гості до мене і моєї родини, — він поліз у кишеню штанів, витяг пом’яту і трохи заляпану візитівку і простягнув Бену:
— Ось, будь ласка, це наша адреса. Ми могли б погомоніти про кобольдів і драконів. Можливо, навіть твої друзі так само захочуть прийти разом із тобою. Тобі напевно сподобається моя дочка. Вона чудово розуміється на феях, набагато краще, ніж я.
— Спасибі, — затинаючись, сказав Бен. — Це дуже люб’язно з вашого боку, правда.
— Дуже люб’язно? Чого б це? — професор подав йому миску з гарячим супом. — Що ж тут люб’язного, скажи на милість? — він простягнув Мухоніжці кавову ложечку. — Можна, ти будеш зачерпувати у Бена? У мене, на жаль, лише три миски.
Гомункулус кивнув і сів Бенові на руку. Барнабас Візенгрунд знову повернувся до хлопця:
— То що ж у моєму запрошенні люб’язного? Гадаю, люб’язно буде, якщо ти його приймеш. Ти приємний хлопець, а крім того, після такої подорожі напевно зможеш розповісти чимало цікавого. Тому з мого боку бажання запросити тебе в гості видаватиметься справжнім егоїзмом,
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Володар драконів», після закриття браузера.