Читати книгу - "Червоне доміно"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Хай так. Тоді я піду сам.
— Ти не зробиш цього.
— Тоді ходімо разом!
Він затявся і нізащо не хотів відмовитися від своєї ідеї; та чим більше я думала про це, тим краще розуміла його. Перед цим я сама переконала його, що часу у нас обмаль. Рано чи пізно він мусив побувати на заводі, це правда. І тоді так чи інакше я не могла покинути його самого.
До того ж, сьогодні навряд чи можна було розраховувати на зустріч з Доміно. Отже, я нічого не втрачаю. Правда, сьогодні я мала намір зробити один візит, але, зрештою, його можна перенести й на завтра. Міхаель зараз був для мене важливіший.
— Ну? Що скажеш? — спитав він.
— Я передумала. Піду з тобою.
— От бачиш. Аби тільки суперечити. Ти справжня жінка.
— Таким мужчинам, як ти, треба суперечити. Інакше ви повірите, що можете робити з нами все, що схочете.
— Все не все, але половину з того напевно.
— Тобі, мабуть, здається, що сьогодні ти особливо дотепний?
Він засміявся.
— Мені здається, що ти стаєш іще чарівніша, коли сердишся. Хто-небудь уже казав тобі про це?
— Ні. Але облиш ці розмови. У нас же зараз не весільна подорож.
— А знаєш, я б не мав нічого проти.
— Зате я маю. Коли ми підемо?
— Куди?
— На завод.
— А котра година зараз?
— Скоро дев'ята.
— Я думаю, десь поміж другою і третьою годиною ночі.
— Так пізно?
— Це найкращий час. В такий час навіть найпильнішого сторожа хилить на сон.
— Декому може здатися підозрілим, що ми в такий час виходимо з готелю.
— А ми вийдемо раніше.
— І куди підемо?
— У мене така пропозиція: зараз ми поспимо з годинку, а десь близько півночі спитаємо у швейцара, де тут є добре нічне кабаре. Підемо туди, трохи потанцюємо, потім коло другої години зникнемо, а після третьої знову з'явимося тут, виспівуючи веселих французьких пісень. Compris[3]?
— А що буде, коли нас піймають?
— Тоді, — сказав він, враз стаючи серйозним, — Фабріціус, певно, і на наших картках у картотеці поставить червоний хрест. А ти як думаєш?
Я думала так саме.
Лишалося кілька хвилин до другої, коли Міхаель спинив таксі.
Шофер простяг назад руку і відчинив дверцята. Це був уже немолодий чоловік.
— Куди?
Міхаель назвав одну з вулиць поблизу промислових підприємств. В готелі ми розглянули план міста і вибрали саме цю вулицю, що не лежала безпосередньо в індустріальному районі. Ми, звичайно, не знали, чи були там жилі будинки. Сподівалися, що вони там є.
В останні години знову посилились мої вагання й сумніви щодо нашої нічної вилазки. Надто вже великим був риск, на який ми йшли.
Власне, що ми знали? Правду кажучи, анічогісінько. Ми не мали ніякого уявлення ні про те, де розташований завод, ні про те, як він охороняється. А в тому, що він охороняється, можна було не сумніватися. Вже тільки через це я спершу мусила б зробити запланований візит. Тоді б усе виглядало значно простіше. Те, що я робила зараз, було більше, ніж легковажністю. А я ні в якому разі не мала права ризикувати.
Я сказала про це Міхаелеві, але Міхаель лише висміяв мене.
— Якщо діло не клеїтиметься, ми кинемо його. Але мені б хотілося оглянути завод. Піймав не піймав, а погнатися можна.
— Оглянути його ти можеш і вдень.
— Можу. Але я хочу зробити це саме зараз.
Ось у чому була заковика. Йому засіло в голову поїхати туди сьогодні, і тут уже ніякі розумні аргументи на нього не діяли. Може, треба силоміць затримати його? Це легше сказати, ніж зробити. Чи, може, краще мені повернутися й піти звідси, покинувши його самого? Це було б іще гірше, і так чи інакше цим я б нічого не змінила. Ні, мені не лишалося нічого іншого, як поїхати разом з ним і спробувати перешкодити йому наробити дурниць. Небагато, але це було єдине, що я могла зробити: якщо нас сьогодні спіткає невдача, ще до того, як ми зустрілися з Доміно, тоді все піде нанівець. Тоді можна відчалювати звідси.
Міхаель поклав руку на моє плече.
— Іветто!
Його обличчя ховалося в півтемряві, по ньому пробігали відблиски вуличних ліхтарів. І тоді тіні починали витанцьовувати на обличчі, і здавалося, що він гримасує.
— Чого тобі?
— Ти все-таки чудесна людинка, Іветто.
— Годі вже тобі.
Але він нахилився до мене й прошепотів.
— Причарувала ти мене. Мені б так хотілось…
— Облиш!
— А наша домовленість?
Це нагадування було зайве. Щоправда, ми таки домовлялися заздалегідь розігрувати перед шофером невинну закохану пару, щоб не викликати в нього підозри, але, зрештою, все має свої межі. На мою думку, цілком досить, коли я покладу голову Міхаелеві на плече, а він буде легенько погладжувати мене по руці. Я й не знала, що розігрувати закохану пару можна зовсім по-різному. Міхаелеве розуміння цієї справи сягало значно далі. Отож він зайшов так далеко, що рука моя мимоволі розмахнулася і…
Ляпас прозвучав досить голосно.
Міхаель відсахнувся, збентежено втупився в мене, неприємна риска лягла в куточку його рота. Але це тривало лише якусь мить. Потім він знизав плечима й коротко засміявся:
— Будь ласка. Як хочеш.
Цим самим він, здавалося, поклав край своєму залицянню. Далі всю дорогу він, відвернувшись, мовчки дивився у
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Червоне доміно», після закриття браузера.