Читати книгу - "Можливість відповіді, Ігор Маркович Росоховатський"

— Зважаючи на все вище сказане, — говорив співдоповідач чергового доповідача, — можна вважати доведеним, що хлопчик має феноменальну пам’ять — таку ж, як у відомих усім людей-лічильників. Експерименти показали, що йому досить трьох секунд, аби, нашвидку переглянувши, запам’ятати і з точністю до двох знаків відтворити сторінку спеціального наукового тексту середньої складності. Така пам’ять здатна творити чудеса, як це неодноразово демонстрували люди-лічильники. Сьогодні ми можемо твердити, що пам’ять Жені Іванихіна більше швидкодіюча й міцніша, ніж у всіх лічильників, яких учені спостерігали досі. Отже, Іванихін міг би швидко запам’ятати колосальні об’єми інформації з найрізноманітніших проблем. Однак і тут ми змушені розвести руками — загадка полягає в тому, що, як ми з’ясували, такої інформації у нього не було. Женя Іванихін ніколи не читав книжок з теорії мостобудування і з багатьох розділів хімії, фізики, біології, медицини. А проте саме в цих галузях науки він робив відкриття… Професор Сочиваров вважає, що в даному разі має місце надзвичайно рідкісна комбінація генів. Вона нагромаджувалася в клітинах-зиготах кількох поколінь Іванихіних. Ми повинні з’ясувати, що це за комбінація, описати її математично, щоб потім навчитися її штучно відтворювати…

— Мені доведеться заперечити шановному доповідачеві, — мовив інший учений. — Сама по собі така рідкісна комбінація генів не могла виникнути. Цей феномен дали нам мутації. Ми провели серію експериментів на морських свинках. Дозвольте оголосити цікаві результати…

Він оголошував їх кілька хвилин, а потім головуючий надав слово новому доповідачеві —представникові студентського наукового товариства. На трибуну піднявся юнак років двадцяти. Його молодості не міг приховати навіть дуже наморщений лоб і суворий, незворушний вираз обличчя. Зал тихенько загув, бо вперше на таких наукових форумах виступав представник студентського товариства. Юнак, у якому ледве можна було впізнати поклонника Жениної сестри, зашелестів паперами. Його голос, хрипкий від хвилювання, от-от, здавалося, зірветься на фальцет, але юнак скоро опанував себе.

— Попередній доповідач багато говорив про мутації. Одначе задумаємося, де і як могла відбутися подібна мутація? У мене є розрахунки та інші докази, що такі феномени могли б часто появлятися лише за певних умов опромінення, спрямованого на клітину під певним кутом. Зараз я покажу вам це на екрані.

Спалахнув світлий квадрат, заповнений формулами й цифрами.

— У всесвіті є такі місця і такі умови. Це система деяких подвійних зірок…

Голос студента забринів на найвищій ноті, і юнак на мить замовк, щоб утамувати хвилювання.

— Так от, я назву вам те місце, звідки до нас прибув феномен як перший, так би мовити, посол іншої цивілізації. Шоста планета із системи подвійної зірки Беллатрікс!

Зал завмер. Тисячі очей дивилися на Зайця. І раптом обличчя його засмикалося, він зареготав, хапаючись за живіт і примовляючи:

— Ой, не можу! Ой, тримайте мене!..

Це було так по-дитячому, так щиро й заразливо, що йому почали вторити. Спочатку засміялося кілька людей, за ними — інші, і ось уже реготав цілий зал, даючи вихід накопиченому напруженню.

І під цей загальний сміх учені навіть не помітили, як із трибуни зник студент, а замість нього з’явився сам винуватець переполоху.

Піднявшись на трибуну, Заєць опинився немовби у глибокому окопі, звідки бачив лише останні ряди і стелю. Довелося стати поряд із трибуною. Виждавши, доки вщухне сміх, Заєць щось сказав і замахав руками, але люди в залі не чули його слів. Тоді до нього на сцену вийшов чоловік у синьому комбінезоні, і все з’ясувалося: Женя просив переносний мікрофон.

— Пробачте мені, що я не виступив раніше, — почав він, — і не сказав вам: немає жодної загадки. Вчені з’ясували, що пам’ять у мене феноменальна. Та хіба це дивина? Таку пам’ять демонструють різні люди, показуючи психологічні досліди. Нам кажуть, що таємниця полягає в іншому. Як я робив відкриття, не маючи належних знань? Але в тім-то й річ, що знання у мене були і з теорії мостобудування, і з фізики часток, і з хімії колоїдних розчинів, і ще з усякої всячини. Звичайно, я не знав жодної з цих наук так глибоко, як спеціаліст, зате мої знання поширювалися на суміжні галузі. Всі ми пам’ятаємо, що наука тільки умовно поділяється на математику й хімію, фізику й літературу, а насправді вона єдина, як природа, котру вивчаємо. І закони її теж єдині. Наприклад, закони гармонії однаково застосовані і в поезії, і в мостобудуванні, у математиці, і в оптиці.

Мене можна назвати енциклопедичним дилетантом. Ця властивість дозволяла мені легко робити відкриття там, де спеціалісти потрапляли в глухий кут. А найголовніше полягало в тому, що знання нагромаджувалися в мені, та і в багатьох моїх ровесників, не в активній пам’яті, а в підсвідомості. Вони розташовувалися там довільно — не розділені перегородками й не розкладені по поличках. У потрібну хвилину я витягав їх інтуїтивно, проте, як виявилося, безпомилково. Так накопичував знання про навколишнє Дерсу Узала, а у хвилини небезпеки діяв блискавично і майже завжди успішно.

Ви дивуєтеся, чому це ми, діти, тепер так швидко дорослішаємо — і фізично, і психічно. Ви запитуєте, звідки взялися мільйони оцих акселератів та акселераток, ви шукаєте причини у вітамінах, у якісному харчуванні. Ці фактори ви вивчили. Але ж головну причину слід шукати не тут. Є інша сила, також знайома вам, однак прояви її вивчені ще менше, ніж наслідки забруднення навколишнього середовища. Це — ПОТІК ІНФОРМАЦІЇ, що вивергається на нас постійно. Звідки? Джерело загальновідоме.

Спробуйте підрахувати, скільки біт інформації дає щосекунди голубий екран телевізора. Пам’ять і підсвідомість дорослих людей уже завантажені, і ці біти летять мимо. Крім того, ваш мозок настроєний на вибіркове запам’ятовування. А у наших коморах мозку місця багато, інформація осідає хаотично.

На мене потік діяв особливо інтенсивно, адже я протягом років був прикутий до