Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Життя за життям, Кейт Аткінсон 📚 - Українською

Читати книгу - "Життя за життям, Кейт Аткінсон"

1 647
0
13.09.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Життя за життям" автора Кейт Аткінсон. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 29 30 31 ... 116
Перейти на сторінку:
class="p1">Г’ю перехопив її погляд, кивнув на Урсулу і сказав:

— Іззі.

Вони вміли порозумітися шифрами.

Урсула вже приготувалася до допиту, але Сильвія просто кинула:

— Господи, а я й забула, що ти їздила в Лондон. Вернулася жива-здорова?

— Незаплямована, — життєрадісно відказала Урсула. — А ти, між іншим, знаєш, хто сказав «Великий прибуток — найкращий рецепт щастя, який я знаю»?

У Сильвії, як і в Іззі, ерудиція була непослідовна, але широка — на думку Сильвії, «це прикмета освіти, набутої з романів, а не школи».

— Остін, — без вагань відповіла Сильвія, — у «Менсфілд-парку». Вона вкладає ці слова в уста Мері Кроуфорд, яку на позір зневажає, але насправді припускаю, що мила тітонька Джейн і сама була тієї ж думки. Це ти до чого?

Урсула стенула плечима.

— Ні до чого.

— «Перш ніж потрапити до Менсфілда, я й уявити не могла, що сільський священик може мати амбіцію виплекати алею з живоплотом». Прекрасне читво. Мені завжди здавалося, що алея — прикмета певної породи осіб.

— Алея і в нас є, — сказав Г’ю, але Сильвія на нього не зважала і далі розповідала Урсулі:

— Тобі варто почитати Джейн Остін. Ти саме сягнула правильного віку.

Сильвія була якась піднесена, і її настрій химерно контрастував із печенею у потемнілому коричневому горщику, що досі стояла на столі, а на поверхні загусали білі калюжки жиру.

— Ви тільки погляньте, — сказала Сильвія. Її тон мінявся різко, як погода. — Стандарти всюди падають, навіть під нашим дахом.

Г’ю підніс брови, і перш ніж Сильвія встигла гукнути Бріджит, підвівся і відніс горщика на кухню. Їхня юна покоївка, Марджорі, уже не дуже і юна, нещодавно їх полишила, тож тепер тягар турботи про них ліг на плечі Бріджит і місіс Ґловер.

(«Наче ми так багато вимагаємо, — розсердилася Сильвія, коли Бріджит нагадала, що зарплату їй не підвищували ще з кінця війни. — Хай буде вдячна»).

*

Коли вони полягали — Урсула й Памела досі ділили тісну комірку на горищі (за словами Тедді, «як в’язні камеру»), — Памела спитала:

— А чому вона мене не запросила?

І оскільки це була Памела, питання звучало не ображено, а зі щирою цікавістю.

— Вона вважає мене цікавою.

Памела розсміялася:

— Вона навіть віндзорський суп місіс Ґловер вважає цікавим.

— Я пам’ятаю. Я не сприймаю це як комплімент.

— Це бо ти гарненька і розумна, — сказала Памела, — а я просто розумна.

— Це неправда, і ти це знаєш, — сказала Урсула, яка завжди гаряче заступалася за Памелу.

— Мене це не сприкрює.

— Вона сказала, що впише мене до наступної колонки, але я їй не вірю.

*

Переказуючи свої лондонські пригоди Памелі, Урсула оминула сцену, свідком якої стала, а Іззі нічого не помітила, бо саме рвучко розвертала машину перед «Коул-Хоул».

Із «Савою» вийшла пані у норковій шубі під руку з доволі елеґантним чоловіком. Її співрозмовник щось сказав, і вона безтурботно розсміялася, а тоді вивільнила руку, щоб знайти в сумочці гаманець і кинути жменю монет ветерану, який сидів на тротуарі. Ніг у солдата не було, він сидів на саморобному дерев’яному возику.

Урсула не раз бачила безногих чоловіків на таких пристроях перед вокзалом у Мерілебоні. Власне, що більше вона роззиралася лондонськими вулицями, то більше бачила людей без кінцівок.

Із «Савою» вибіг портьє і кинувся до безногого, який поспіхом метнувся геть, відштовхуючись руками від тротуару. Жінка, яка кинула жебракові гроші, дорікнула портьє — Урсула встигла розгледіти осуд на її гарненькому лиці, — але елеґантний пан обережно взяв її під руку й повів далі Стрендом. Прикметним у цій сцені був не зміст, а персонажі. Елеґантного пана Урсула раніше не бачила, а ось схвильована жінка була, безперечно, Сильвія. Навіть якби вона не впізнала маму, то впізнала б норкову шубу, яку Г’ю подарував тій на десяту річницю весілля. Далеченько її занесло від Джеррардс-Кросс.

— Ось так, — сказала Іззі, коли машину нарешті вдалося скерувати у потрібному напрямку, — дивись і вчись!

*

У наступній колонці Урсули, навіть вигаданої, справді не було і сліду. Натомість Іззі писала про те, яку свободу незаміжній жінці дарує «машинка». «Втіха відкритої дороги — не до порівняння із брудною пасткою омнібуса чи темними вулицями, де може причепитися незнайомець. За кермом „санбіму“ не треба тривожно озиратися через плече».

— Вона бачить світ у надто темних тонах, — сказала Памела. — Як ти думаєш, до неї справді чіплялися незнайомці?

— Та, мабуть, і не раз.

Іззі вже не набивалася Урсулі в подружки — власне, від неї не було ні слуху ні духу, доки вона не виринула на їхньому порозі на Різдво (запрошена, але неочікувана) і не заявила, що має «невеликий клопіт», після чого на годину закрилася у бурчальні з Г’ю, звідки вийшла майже присоромленою. Подарунків не привезла, цілий різдвяний обід тривожно копирсалася у їжі й безперервно курила.

— Річний прибуток: двадцять фунтів, — сказав Г’ю, коли Бріджит поставила на стіл просякнутий бренді пудинг. — Річні витрати: двадцять фунтів і шість пенсів, наслідок: горе.

— Та годі, — кинула Іззі й підхопилася, перш ніж Тедді підніс до пудинга сірник.

— Це з Діккенса, — пояснила Сильвія Урсулі.

— J’étais ип peu dérangée, — майже покаянно пояснила Іззі Урсулі наступного ранку. — Це все дурниці, просто трошки заплуталася.

Наступного року «санбім» зник, а адреса на Безіл-стрит змінилася на менш солідну у Свісс-коттедж (endroit ще прозаїчніший), а поза тим Іззі, без сумнівів, була як Іззі.

Грудень 1923 року

Джиммі застудився, тож Пеммі лишилася з ним удома робити прикраси з кришечок від молочних пляшок, а Урсула й Тедді пішли в сад шукати падуб. У гайку падуб ріс рясно, але туди брести і брести, а погода така погана, що вони намагалися скоротити час надворі. Місіс Ґловер, Бріджит і Сильвія застрягли на кухні — бранки пообідньої драми підготовки до Різдва.

— Гілки без ягід не рвіть, — наставляла їх Памела. — І не забудьте принести омелу.

Вони рушили з ножицями і Сильвіїними шкіряними садовими рукавицями напоготові, навчені болісними уроками попередніх різдвяних вилазок. Живопліт навколо саду після війни замінили на поступливішу бірючину, тож вони рушили до високого падуба в полі за дальнім кінцем алеї. Взагалі, після війни ця дільниця одомашнилася, набула чітких приміських рис. Сильвія примовляла, що незабаром село розповзеться і

1 ... 29 30 31 ... 116
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Життя за життям, Кейт Аткінсон», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Життя за життям, Кейт Аткінсон"