Читати книгу - "Клуб «Мефісто», Тесс Геррітсен"

Далі Ріццолі діяла рефлекторно, ні на мить не замислилася — просто зреагувала. Вона схопила Сенді за руку, вивернула її. Крізь стукіт у вухах чула, як білявка верещить і лається. Як батько кричить:

— Припини! Припини, заради Бога!

Та Джейн суто машинально, не стримуючись штовхнула Сенді на коліна, як учинила б із будь-яким порушником. Однак цього разу нею керувала лють, змушувала викручувати жінці руку сильніше, ніж це було необхідно, щоб завдати їй болю. Принизити.

— Ріццолі! Господі Ісусе, годі вже!

Голос Фроста нарешті пробився крізь калатання серця. Вона різко відпустила Сенді й відступила, важко дихаючи. Подивилася на жінку, яка квилила на тротуарі. Френк опустився на коліна біля Сенді й допоміг їй підвестися.

— І що ти в біса робитимеш тепер? — спитав Френк дочку. — Заарештуєш її?

— Ти все бачив. Вона мене штовхнула.

— Вона засмучена.

— Вона перша почала.

— Ріццолі, — тихо втрутився Фрост. — Облиш це, гаразд?

— Я могла б її заарештувати, — сказала Джейн. — Могла б, чорт забирай.

— Так, гаразд, могла б, — погодився напарник. — Але ти справді цього хочеш?

Джейн видихнула.

— Маю нагальніші справи, — пробуркотіла вона. Тоді розвернулася й пішла до автівки.

Коли сіла всередину, її батько та білявка вже зникли за рогом.

Фрост сів поряд, замкнув двері.

— Це було не круто з твого боку, — мовив він.

— Поїхали вже.

— Ти напрошувалася на бійку.

— Ти її бачив узагалі? Мій тато зустрічається з якоюсь хвойдою!

— Ось тому тобі й треба триматися від неї подалі. Ви можете повбивати одна одну.

Джейн зітхнула, затулила обличчя рукою.

— Що я мамі скажу?

— Нічого. — Фрост завів двигун, від’їхав від тротуару. — Їхній шлюб — не твоя справа.

— Я ж маю повернутися додому, дивитись їй в очі. Бачити її біль. Це моя справа.

— То будь хорошою дочкою, підстав їй плече, дай виплакатися. Бо саме це їй потрібно.

* * *

«Що я скажу мамі?»

Джейн під’їхала до будинку, трохи посиділа в машині, страшачись того, що мало бути далі. Може, не варто їй розповідати про те, що сьогодні сталося. Анджела й без того знала про тата та міс Ретривер. Для чого тицяти це їй під ніс? Принижувати її ще більше?

«Бо на маминому місці я воліла б про це почути. Не хотіла б, щоб дочка мала від мене такі таємниці, хай які вони болісні».

Джейн вийшла з автівки, міркуючи над тим, що сказати, і знаючи, що, хай що вона вирішить, вечір буде жахливий і жодні її слова чи вчинки не применшать болю матері. Фрост сказав: «Будь хорошою дочкою, підстав їй плече». Гаразд, на це вона спроможна.

Піднялася на другий поверх, важко ступаючи й мовчки проклинаючи міс Сенді Гаффінгтон, яка зіпсувала їм усім життя. «О, я за тобою стежитиму. Тільки дорогу на червоне перейди, хвойдо, і я прийду. Прострочені квитки на парковку? Тобі буде непереливки. Мама не може дати здачі, а я, чорт забирай, можу». Ріццолі встромила ключ у двері й затрималася, почувши всередині материн голос. Звук її сміху.

«Мама?»

Джейн штовхнула двері й відчула аромат кориці та ванілі. Почула інший сміх, бентежно знайомий. Чоловічий. Вона вві­йшла до кухні й витріщилася на колишнього детектива Вінса Корсака, який сидів за столом із чашкою кави. Перед ним стояла велетенська тарілка з печивом.

— Привіт! — сказав він, піднісши руку з чашкою на знак привітання.

Маленька Реджина, яка сиділа поряд з ним у люльці, теж піднесла крихітну ручку, немовби наслідуючи його.

— Ем… Що ти тут робиш?

— Джейні! — насварилася Анджела, виймаючи з духовки деко зі свіжим гарячим печивом. — Не кажи такого Вінсу.

«Вінс? Вона його Вінсом зве?»

— Він телефонував запросити вас із Гебріелом на вечірку, — пояснила Анджела.

— І вас теж, місіс Ріццолі, — підморгнув їй Корсак. — Що більше ціпочок, то краще!

Анджела розчервонілася — і не від жару з духовки.

— Певна, він через телефон відчув запах печива, — мовила Джейн.

— Так вийшло, що я саме готувала. Сказала, що, якщо він зайде в гості, зроблю додаткову партію для нього.

— Від такого не відмовляються, — зареготав Корсак. — Слухай, правда добре, коли мама тут, га?

Джейн глянула на крихти на його непрасованій сорочці.

— Бачу, дієти ти вже не дотримуєшся.

— А я бачу, що в тебе гарний настрій.

Він голосно сьорбнув кави й провів жирною рукою по губах.

— Чув, ти собі в біса дивну справу вхопила. — Він глянув на Анджелу. — Пробачте мою французьку, місіс Ріццолі.

— О, та кажіть що хочете, — відмахнулась Анджела. — Почувайтесь як удома.

«Будь ласка, не заохочуй його».

— Наче сатанинський культ? — уточнив Корсак.

— Ти про це вже чув?

— Пенсія на слух не впливає.

«І на розум теж». Хай як він дратував її дурними жартами й жахливою гігієною, Корсак був одним з найтямущіших слідчих, яких вона знала. Хоча він пішов на пенсію минулого року через серцевий напад, по-справжньому від значка так і не відмовився. Вечорами буднів його можна було знайти в Джей Пі Дойла, в улюбленій забігайлівці бостонських копів, де він слухав останні оповідки з поля бою. На пенсії чи ні, Вінс Корсак і помре копом.

— Що ще чув? — запитала Джейн, сідаючи за стіл.

— Що цей ваш убивця — митець, лишає після себе гарні малюнки. І любить… — Корсак завагався, глянув на Анджелу, яка знімала печиво з дека. — Любить шинкувати. Тепло?

— Надто тепло.

Анджела зняла останнє печиво, поклала в пакет із застібкою й театрально поставила його перед Корсаком. Джейн не очікувала побачити її такою. Мати метушилася по кухні, збираючи миски й каструлі, збивала піну, миючи посуд. Вона не здавалася жалюгідною, покинутою, пригніченою, навпаки — немов скинула десять років. Це так буває, коли від тебе йде чоловік?

— Розкажіть Джейн про вечірку, — спонукала Анджела, наливаючи Корсаку ще кави.

— О, так. — Він оглушливо сьорбнув. — Розумієш, минулого тижня я підписав папери на розлучення. Мало не рік сперечалися за гроші, і от тепер усе нарешті скінчилося. Я так вирішив, що час відсвяткувати свій новий статус вільного чоловіка. Прикрасив квартиру — гарний шкіряний диван, телевізор з великим екраном. Куплю кілька ящиків пива, зберу друзів, і погуль-­бееенимо!

«Він перетворився на п’ятдесятип’ятирічного підлітка з черевом та зачесаною лисиною. Куди жалюгідніше?»

— То ви прийдете, правда? — запитав Корсак. — Друга субота січня.

— Я спитаю Гебріела.

— Якщо він не зможе, приходь сама. Тільки старшу сестричку не забудь.

Він підморгнув Анджелі, та загиготіла.

Ставало дедалі гірше. Джейн відчула полегшення, коли почула приглушений дзвінок свого мобільного. Пішла до вітальні, де залишила сумочку, викопала його звідти.

— Ріццолі.

Лейтенант Маркетт не марнував часу на ввічливість.

— Поводьтеся чемніше з Ентоні Сансоне, — сказав він.

З кухні долинув регіт Корсака, і цей звук її роздратував. «Якщо вже фліртуєш з моєю мамою, заради Бога, роби це деінде».

— Чув, йому та його друзям було з вами непереливки, — сказав