Читати книгу - "Гаррі Поттер колекція (комплект із 7 книг)"

Ці приголомшливо зелені очі заповнилися слізьми, коли в розмові ми згадали про батьків, яких він майже не пам'ятає.

- У моїх очах НЕМАЄ сліз! - обурився Гаррі.

Не встигла Ріта Скітер вимовити й півслова, як двері комірчини для мітел рвучко розчинилися. Гаррі озирнувся, засліплений яскравим світлом. Там стояв Албус Дамблдор, дивлячись на них обох, затиснутих у комірчині.

- Дамблдор! - вигукнула Ріта Скітер, вкладаючи у свій вигук усю можливу радість. Гаррі помітив, що її перо й пергамент раптово зникли з коробки з магічним плямочистом, а Рітині пазуристі пальці миттю застібнули пряжку на її сумочці з крокодилячої шкіри. - Як ся маєш? - спитала вона, встаючи й простягаючи Дамблдорові свою велику чоловічу долоню. - Сподіваюся, ти влітку читав мою статтю про з'їзд Міжнародної конфедерації чаклунів?

- Чарівна гидота, - сказав Дамблдор, а його очі замерехтіли. - Особливо мені сподобалось, коли ти обізвала мене старим одороблом.

Це анітрохи не збентежило Ріту Скітер. - Дамблдоре, то я просто наголосила на тому, що деякі твої ідеї старомодні, і багато хто з чарівників...

- Ріто, я з задоволенням вислухав би аргументи, якими ти пояснюєш цю брутальність, - Дамблдор усміхнувся й галантно їй уклонився, - але, на жаль, доведеться відкласти це на потім. Зараз починається церемонія звірки чарівних паличок, а вона не зможе відбутися, якщо один з чемпіонів сидітиме в комірчині для мітел.

Радісінький, що може вирватися від Ріти Скітер, Гаррі щодуху повернувся в кімнату. Інші чемпіони сиділи на стільцях біля дверей, і він швидко вмостився біля Седрика, дивлячись на вкритий оксамитом стіл, за яким розташувалося четверо з п'яти суддів - професор Каркароф, мадам Максім, містер Кравч та Лудо Беґмен. Ріта Скітер знайшла собі місце в куточку. Гаррі побачив, як вона витягла з торбинки пергамент, розклала його на колінах, посмоктала кінчик свого пера й знову прилаштувала його на пергаменті.

- Дозвольте відрекомендувати вам містера Олівандера, - звернувся до чемпіонів Дамблдор, сідаючи за суддівський стіл. - Перед турніром він має перевірити стан ваших чарівних паличок.

Гаррі озирнувся й здивовано побачив старенького чарівника з великими вицвілими очима, що тихенько стояв біля вікна. Гаррі вже зустрічався з містером Олівандером - майстром чарівних паличок, у якого три роки тому на Алеї Діаґон він купив свою.

- Мадемуазель Делякур, чи не могли б ви підійти до мене? - сказав містер Олівандер, вийшовши на середину кімнати.

Флер Делякур підійшла до містера Олівандера і вручила йому свою чарівну паличку.

- Г-м-м-м... - мугикнув він.

Покрутив паличку довгими пальцями, мов диригент оркестру, і з неї вистрілило кілька рожевих та золотистих іскор. Тоді підніс її до самих очей і пильно розглянув.

- Так, - неголосно мовив він, - дев'ять з половиною дюймів... негнучка... з палісандрового дерева... і містить у собі... невже?

- Вольосіну з гольови віїли, - сказала Флер. - Моєї пгабабусьї.

Отже, Флер, хоча й частково, таки має віїльське походження, подумав Гаррі й вирішив сказати про це Ронові... але пригадав, що Рон з ним не розмовляє.

- Так, - сказав містер Олівандер, - так, хоч я, звісно, ніколи не використовував волосся віїл. На мою думку, від цього чарівні палички стають занадто бурхливі.. . але кожному своє, і якщо вона вам підходить...

Містер Олівандер провів пальцями вздовж палички, мабуть, перевіряючи, чи немає подряпин або гульок, пробурмотів: «Орхідеус!» - і з кінчика палички вирвався цілий букет квітів.

- Дуже добре, дуже добре, вона в прекрасному робочому стані, - сказав містер Олівандер, а тоді зібрав квіти й передав їх Флер разом з паличкою. - Тепер містер Діґорі.

Флер, мов хмаринка, попливла до свого місця, усміхаючись Седрикові.

- Ага, це вже моя продукція, - значно веселіше вигукнув містер Олівандер, коли Седрик подав йому свою чарівну паличку. - Так, я її добре пам'ятаю. Містить єдину волосинку з хвоста особливого єдинорога... мав, здається, сімнадцять лап... ледь не проштрикнув мене своїм рогом, коли я смикнув його за хвіст. Дванадцять з чвертю дюймів... ясен... приємно пружна. У доброму стані... ти регулярно її доглядаєш?

- Щойно вчора натирав, - усміхнувся Седрик.

Гаррі глянув на свою паличку. Вся вона була вкрита слідами пальців. Він спробував нишком витерти паличку мантією. З її кінчика шугонуло кілька золотистих іскор. Флер Делякур кинула на нього зверхній погляд, і Гаррі перестав її терти.

Містер Олівандер випустив з кінчика Седрикової палички струмінь сріблястих димових кілець, задоволено мугикнув і сказав:

- Містере Крум, якщо ваша ласка.

Віктор Крум підвівся й сутуло та клишоного почалапав до містера Олівандера. Віддав чарівну паличку й насупився, запхавши руки в кишені.

- Г-мм, - озвався містер Олівандер, - якщо не помиляюся, це витвір Ґреґоровича? Відомий майстер чарівних паличок, хоч це й не зовсім у моєму стилі... та нехай...

Він підняв чарівну паличку і почав скрупульозно її вивчати, крутячи навсібіч перед очима.

- Так... граб і серцева струна дракона? - зиркнув він на Крума, і той кивнув головою. - Товстіша, ніж звично... доволі тверда... десять дюймів з чвертю... Авіс!

Грабова паличка вистрілила, мов рушниця, з її кінця випурхнула зграйка дрібних пташечок, вилетіла крізь розчинене вікно й зникла в блідому сонячному світлі.

- Добре, - сказав містер Олівандер, вертаючи Крумові чарівну паличку. - Ну, а тепер... містер Поттер.

Гаррі звівся на ноги й рушив повз Крума до містера Олівандера. Подав йому чарівну паличку.

- Ага-а-а, ну так, - зблиснули раптом вицвілі очі містера Олівандера. - Так-так-так. Я добре пам'ятаю.

Гаррі теж пам'ятав. Пам'ятав, ніби це було вчора...

Чотири роки тому, коли йому виповнилося одинадцять, він разом з Геґрідом завітав до крамниці містера Олівандера, щоб купити чарівну паличку. Містер Олівандер усе виміряв, і почав давати йому різні палички. Гаррі перепробував майже всі, що були в крамниці, поки знайшов ту, що пасувала йому найкраще - саме цю, з гостролиста, завдовжки одинадцять дюймів, що мала в собі пір'їну з феніксового хвоста. Містер Олівандер був неабияк здивований, що ця чарівна паличка так добре пасувала Гаррі. - Дивно, - тільки й повторював він, - дивно... - і липі тоді, коли Гаррі запитав, що ж тут такого дивного, містер Олівандер пояснив, що феніксова пір'їна з Гарріної чарівної палички належала тому самому птахові, чия друга пір'їна містилася в паличці Лорда Волдеморта.

Гаррі ні з ким не поділився тією інформацією. Він дуже любив свою чарівну паличку і нічого не міг вдіяти з тим,