Читати книгу - "Гаррі Поттер колекція (комплект із 7 книг)"

- Обтинання пазурів чарами... лікування лускової гнилі... це не для нас, це для геґрідоподібних психів, що переживають за їхнє здоров'я...

- Драконів надзвичайно важко вбити - через стародавні чари, якими просякнута їхня груба шкура. Крізь цей подвійний захист можуть пробитися лише найпотужніші закляття... але ж Сіріус казав, що вистачить і простого...

- То пошукаємо в книжках з простими закляттями, - вирішив Гаррі, пожбуривши вбік «Чоловіків, які занадто любили драконів».

Він повернувся до стола зі стосом книжок заклять і почав їх гортати, а Герміона безперестанку йому торочила на вухо: - Є обмінні закляття... але що там міняти? Хіба що замінити драконові ікла на карамельки, щоб був не такий небезпечний... та біда в тому, як пише та книжка, що крізь драконячу шкуру не пробитися... я б запропонувала трансфігурацію, але ж воно таке велике - нема на що й надіятися. Сумніваюся, що навіть професорка Макґонеґел... хіба що ти накладеш закляття на себе самого. Щоб мати додаткову силу. Але ці закляття дуже непрості. Тобто, ми їх ще навіть не проходили. Я про них знаю лише тому, що для СОВ переглядала протоколи практичних робіт...

- Герміоно, - процідив Гаррі крізь зуби, - будь ласка, помовч хоч хвилину. Я пробую зосередитись.

Та коли Герміона замовкла, голова в Гаррі заповнилася якимось суцільним дзижчанням, і це аж ніяк не сприяло зосередженню. Він безнадійно втупився в перелік «Загальних заклять для заклопотаних і закомплексованих»: миттєве зняття скальпу... але ж дракони не мають волосся... перчений подих... це, мабуть, лише посилить вогонь з драконячої пащі... ороговілий язик... ще чого! - додати ворогові зброї...

- Ой, він знову тут! Невже він не може читати на своєму дурнуватому кораблі? - роздратовано буркнула Герміона, коли з'явився Віктор Крум. Болгарин похмуро глянув на них, ще дужче згорбився й зі стосом книжок почвалав у найдальший кут. - Гаррі, ходімо краще до вітальні... зараз сюди припруться всі його шанувальниці...

І справді, коли вони виходили з бібліотеки, повз них промайнула зграйка дівчат. Талія однієї з них була обмотана болгарським шарфом.

*

У ніч на понеділок Гаррі майже не спав. А коли вранці прокинувся, то вперше серйозно замислився, чи не втекти йому з Гоґвортсу. Але за сніданком, окинувши поглядом Велику залу, він зрозумів, що означатиме його втеча, і передумав. Це ж єдине місце, де він був щасливий... З батьками теж, мабуть, був щасливий, але він того не пам'ятав.

Принаймні Гаррі розумів, що краще залишитися тут і зітнутися з драконом, аніж повертатися до Дадлі на Прівіт-драйв. Ця думка його трохи заспокоїла. Він ледве доїв свою шинку (нічого не лізло в горло), а як підвівся разом з Герміоною, то побачив Седрика Діґорі, що виходив з-за гафелпафського столу.

Седрик усе ще не знав про драконів... єдиний чемпіон, який цього не знав. Якщо Гаррі не помилявся, то і Максім, і Каркароф уже розповіли про них Флер та Круму...

- Герміоно, побачимося в оранжереях, - сказав Гаррі. Дивлячись, як Седрик виходить із зали, він дещо задумав. - Біжи, я дожену.

- Гаррі, ти запізнишся, зараз буде дзвінок...

- Я тебе дожену, добре?

Коли Гаррі підбіг до підніжжя мармурових сходів, Седрик уже був нагорі. З ним ішли його друзі-шестикласники. Гаррі не хотів говорити з Седриком при них, бо щоразу, як він повз них проходив, вони цитували йому статтю Ріти Скітер. Тому він пішов за Седриком на певній відстані й побачив, що всі йдуть до кабінету замовлянь. Це й підказало йому ідею. Він зупинився, витяг чарівну паличку і добре прицілився.

- Діфіндо!

Седриків портфель роздерся навпіл. Пергамент, пера й книжки посипалися на підлогу. Розбилося кілька пляшечок з чорнилом.

- Не турбуйтеся, - роздратовано буркнув Седрик своїм друзям, що кинулися допомагати, - скажіть Флитвіку що я зараз буду. Йдіть...

Гаррі саме на це й сподівався. Він запхнув чарівну паличку в мантію, зачекав, доки Седрикові друзі зникнуть у класній кімнаті, а тоді квапливо рушив коридором, де зараз не було нікого, крім нього та Седрика.

- Здоров, - привітався Седрик, піднімаючи заляпаний чорнилом «Посібник з вищої трансфігурації». - Портфель порвався... новісінький...

- Седрику, - сказав Гаррі, - перше завдання - дракони.

- Що? - глянув на нього Седрик.

- Дракони, - швидко повторив Гаррі, бо професор Флитвік міг щомиті визирнути з класу - подивитися, де Седрик. - Їх четверо, по одному на кожного з нас, і ми повинні повз них проскочити.

Седрик не зводив з нього погляду. Гаррі побачив у сірих Седрикових очах переляк - такий самий, як і той, що після суботньої ночі охопив і його.

- Це точно? - неголосно перепитав Седрик.

- Абсолютно, - підтвердив Гаррі. - Я сам їх бачив.

- А як ти довідався? Ми ж не повинні були знати...

- Не має значення, - квапливо відповів Гаррі. Він знав, що Геґрідові буде непереливки, якщо сказати правду. - Але я це знаю не один. Флер із Крумом також знають, бо Максім і Каркароф теж бачили драконів.

Седрик випростався, тримаючи в руках заляпані чорнилом пера, пергамент та книжки, а роздертий портфель звисав у нього з плеча. Він глянув на Гаррі, і в очах його з'явився подив, ба навіть підозра.

- Чому ти мені це розповів? - спитав він.

Гаррі спантеличено глянув на нього. Він був певний, що Седрик такого б не питав, якби сам побачив драконів. Гаррі не побажав би й найгіршому ворогу зустрітися з тими потворами без підготовки... ну, хіба що Мелфоєві та Снейпу..

- Бо так буде справедливо, - відповів він Седрикові. - Тепер ми всі знаємо... Ми всі в рівних умовах.

Седрик і далі поглядав на нього з деякою підозрою. І тут Гаррі почув за спиною знайомий цокіт. Озирнувся й побачив Дикозора Муді, що виходив з сусіднього класу.

- Іди за мною, Поттере, - прохрипів він. - Діґорі, йди на урок.

Гаррі стривожено глянув на Муді. Невже він їх почув? - Е-е... пане професоре, я маю бути на гербалогії...

- Нічого страшного, Поттере. У мій кабінет, будь ласка...

Гаррі рушив за ним, не знаючи, що на нього чекає. А якщо Муді захоче знати, як саме він довідався про драконів? Чи Муді піде до Дамблдора й розповість про Геґріда, чи просто перетворить Гаррі