Читати книгу - "Тепер твоя. Книга перша, Єва Басіста"

Штрикаю брата очима, які вогкі. А руками обіймаю чашку. Вона обпікає долоні. Терплю таку каторгу. Фізичний біль затьмарює душевний, який завдає єдина рідна людина.

- Не стану, - заспокоює. - Тепер ніколи в житті не буду займатися таким. Обіцяю. Клянуся!

- Які знайомі фрази, - підкреслюю. - Ти постійно так говорив бабусі, коли дурню чинив.

- Я знаю… Але на помилках навчаються…

Злісно лупаю на брата. Помилки… Їх у нього було дуже багато, а скоріше неймовірно багато. Раніше вони мене не торкалися, але зараз добряче хапнули за руку та викрутили її. Зробили бранкою власного бізнесмена.

- Заприсягаюся що більше подібного не станеться. Адо, я втямив, що зробив недобре… Вибач…

Притуляю до вуст чашку, та до рота потрапляє ревна кава. Смак такий полинний, що маю скривитися, але нема емоцій. На фоні того, що я пережила, то цей смак просто нічого.

- Адо, скажи щось, - скиглить він. - Я не хочу тебе бачити такою. Мені зле, коли ти сумна.

- Усе гаразд, - відставляю чашку. - Нормально…

Замовкаємо, породжуючи тишу, яка зникає тоді, коли я дістаюся дна чашки.

- Адо, де ти знайшла кошти? - лунає те, що я не хочу чути.

- Треба знати місця, - сухо віщаю.

- Я сподіваюся, що не кримінал… Ти мені скажеш?

- Скажу, - обварюю поглядом. - Але не зараз. Коли мені виповниться сімдесят років, а краще сімдесят п'ять… Головне тільки дожити до такого поважного віку.

- Ти мене лякаєш…

- Не переймайся. Мене не треба буде визволяти з халепи. Я сама впораюся з ними.

Моя відповідь різка, мов блискавка, але інакше не можу. Я не  вмію усміхатися та казати, що все добре.

- Валерію, тобі краще піти, - відвертаюся від брата. - Я хочу побути наодинці.

- Добре, - не протестує, бо бачить мій стан. - Дякую за каву та торт.

- Нема за що. Двері зачини за собою.

Йде. Виконує моє прохання, а я не рухаюся. Втикаю в одну точку. Мені важко втямити, як почуваюся. З однієї сторони, то лихе минулося, але після розповіді все немов у мені перевернулося, зробило сальто, як отой торт, що нині переді мною. Лежить як шмат чогось неїстівного.

Але їстівне. Жую шматок. Язик огортає солодке. Глюкоза любує смакові рецептори та викликає радість, але я її не відчуваю. Зовсім.