Читати книгу - "Свідок обвинувачення та інші історії"

– Джеральде… зажди… Я маю дещо сказати тобі, зізнатись у дечому..

Він таки зупинився:

– Зізнатися? – перепитав із цікавістю.

– Так, зізнатися. – Вона випадково використала це слово та відчайдушно наполягала на ньому, намагаючись утримати його увагу.

На його обличчі промайнуло презирство.

– Гадаю, колишній коханець, – чмихнув він.

– Ні, – заперечила Алікс. – Дещо інше. Ти б назвав це… Думаю, так, ти б назвав це злочином.

І раптом вона побачила, що зачепила правильну струну. Алікс знову прикувала до себе його увагу. Зрозумівши це, вона знову стала холоднокровною й почувалася володаркою ситуації.

– Тобі краще сісти, – тихо сказала вона.

Алікс перетнула кімнату і сіла у своє старе крісло. Вона навіть нахилилася й підняла шиття. Але, спокійна ззовні, гарячково вигадувала, що сказати. Історія мала підтримувати його інтерес, поки не прибуде допомога.

– Я розповідала тобі, – повільно почала вона, – що впродовж п’ятнадцяти років працювала стенографісткою. Це не зовсім правда. Було дві перерви. Перша, коли мені виповнилося двадцять два. Я зустріла чоловіка, старшого, з невеликим статком. Він закохався в мене й попросив моєї руки. Я прийняла пропозицію. Ми одружилися. – Жінка зробила паузу. – Я переконала його застрахувати своє життя на мою користь.

Вона побачила живий інтерес на обличчі чоловіка й продовжила ще впевненіше:

– Під час війни деякий час я працювала в пункті, де видавали медикаменти. Там мала доступ до будь-яких найрідкісніших ліків та отрут.

Задумавшись, Алікс замовкла. Не було жодного сумніву, що він глибоко зацікавився. Убивця обов’язково зацікавиться вбивством. Вона на це поклалася й не прогадала. Алікс крадькома зиркнула на годинник. За двадцять п’ять дев’ята.

– Існує одна отрута, такий дрібненький білий порошок. Щіпка – означає смерть. Ти, мабуть, знаєш дещо про отрути?

Вона запитала з деяким трепетом. Якщо він знає, дружина мала б бути обережною.

– Ні, – сказав Джеральд. – Я надто мало знаю про них.

Вона видихнула з полегшенням.

– Але ти, імовірно, чув про гіосцин? Це препарат, який має аналогічну дію, але його абсолютно неможливо виявити. Будь-який лікар засвідчить смерть від серцевого нападу. Я вкрала трішки цього препарату й тримала його біля себе.

Жінка зробила паузу, щоб зібратися з силами.

– Продовжуй, – попросив Джеральд.

– Ні. Я боюся. Я не можу розказати тобі. Іншим разом.

– Зараз, – нетерпляче сказав він. – Хочу це почути.

– Ми були одружені вже місяць. Я чудово ставилася до свого старшого чоловіка, була доброю та відданою. Він хвалив мене перед усіма сусідами. Усі знали, яка я віддана дружина. Щовечора робила йому каву. Одного разу, коли ми були тільки вдвох, я поклала щіпку смертоносного алкалоїду в його чашку…

Алікс замовкла й уважно засилила нову нитку в голку. Вона, не зігравши у своєму житті жодної ролі, тепер могла конкурувати з найкращими актрисами світу. Жінка вжилася в роль холоднокровної отруйниці.

– Усе пройшло спокійно. Я сиділа й спостерігала за ним. Чоловік почав задихатися й попросив повітря. Я відчинила вікно. Тоді він сказав, що не може встати з крісла. Потім старий помер.

Вона замовкла й посміхнулася. За чверть дев’ята. Безсумнівно, скоро вони прийдуть.

– Яка була сума страховки? – запитав Джеральд.

– Близько двох тисяч фунтів. Я грала на біржі й утратила їх. Знову довелося повертатися до офісної роботи. Але в мене не було жодного наміру залишатися там надовго. Тоді я познайомилася з іншим чоловіком. Після виходу на роботу я повернула своє дівоче прізвище. Він не знав, що я вже була одружена. Той чоловік був молодший, досить приємний на вигляд і досить багатий. Ми тихо одружилися в Сассексі. Він не хотів страхувати своє життя, але, звісно, склав заповіт на мою користь. Коханий любив, коли я сама готувала йому каву, як і мій перший чоловік.

Алікс задумливо посміхнулась і просто додала:

– Я готую дуже добру каву.

А тоді продовжила:

– У селі, де ми жили, у мене було декілька друзів. Вони так шкодували, коли одного дня, повечерявши, чоловік раптово помер від серцевої недостатності. Мені не надто сподобався лікар. Не думаю, що він запідозрив мене, але дуже дивувався несподіваній смерті мого чоловіка. Не знаю, чому я повернулася в офіс. Гадаю, звичка. Мій другий чоловік залишив мені близько чотирьох тисяч фунтів. Цього разу я не грала на біржі. Я вклала їх. Потім, бачиш…

Але її перебили. Джеральд Мартін із залитим кров’ю обличчям, задихаючись, тицяв на неї тремтливим пальцем.

– Кава… Боже мій! Кава!

Вона не зводила з нього погляду.

– Тепер я розумію, чому вона була гірка. Відьма! Ти знову взялася за старі фокуси.

Його руки вчепилися в поручні стільця. Він готувався накинутися на неї.

– Ти отруїла мене.

Алікс відступила до каміна. Злякавшись, вона вже відкрила рота, щоб заперечити, але потім замовкла. За мить він кинеться на неї. Жінка зібрала всі свої сили. Її впевнений погляд змусив його вкритися потом.

– Так, – сказала вона. – Я тебе отруїла. Отрута вже діє. У цей момент ти не можеш піднятися з крісла… Ти не можеш рухатися…

Якби вона змогла втримати його там ще кілька хвилин …

A! Що то? Кроки на дорозі. Скрип хвіртки. Хтось ступає подвір’ям. Відчиняються вхідні двері.

– Ти не можеш поворухнутися, – повторила вона.

А тоді прослизнула повз нього і, вилетівши з кімнати, зомліла в Діка Віндіфорда на руках.

– Боже мій, Алікс! – закричав він.

Потім повернувся до незнайомця, з яким прийшов, – високого, дужого чоловіка в поліцейській формі.

– Ідіть і подивіться, що сталося в тій кімнаті.

Дік обережно поклав Алікс на диванчик і схилився над нею.

– Моя маленька дівчинко, – прошепотів він. – Моя бідна маленька дівчинко. Що з тобою зробили?

Її повіки ворушилися, а вуста просто прошепотіли його ім’я.

Полісмен, торкнувшись Дікового плеча, привів того до тями.

– Сер, у кімнаті немає нічого, окрім чоловіка в кріслі. Здається, наче його дуже налякали й…

– Так?

– Ну, сер, він… мертвий.

Приголомшені, вони почули голос Алікс. Та говорила, як уві сні, із заплющеними очима.

– А потім, – сказала вона, наче цитуючи щось, – він помер…

Червоний сигнал

– Ні, але як же захопливо, – сказала гарненька місіс Еверслі, широко розплющуючи свої прекрасні, хоч і трохи порожні очі. – Часто кажуть, що в жінок є шосте відчуття. Сер Елінґтон, ви думаєте, це правда?

Знаменитий психіатр саркастично посміхнувся. Він страшенно зневажав дурненьких і красивих жінок, таких як оця чергова гостя. Елінґтон Вест був найбільшим авторитетом із психічних захворювань, цілком усвідомлюючи свій статус і важливість. Досить помпезний чоловік, котрий знав собі ціну.

– Місіс Еверслі, очевидно, що в народі побутує багато дурниць. Що означає цей термін – «шосте відчуття»?