Читати книгу - "Гра почалась 4. Губернатор, Євгеній Шульженко"

​Підійшли до гаражів та прислухались. Десь справа почувся крик, когось спіймали. Але це було далеко, не було зрозуміло, що саме кричать. Не було чути й ударів, битви. Було це добре чи погано, не зрозуміло.

​Степан вказав рукою на невеликі виступи в паркані, між гаражами. Лера взула кросівок та перша зайшла до проходу. Вона тихо стогнала, але йшла, дуже припадаючи на поранену ногу. Та не встигла вона залізти, як з повороту вискочило троє чужинців. Вони були з палицями та трубами. Закричали та кинулись на втікачів. Євген та Степан підняли свою зброю та відбили перший напад. Лера почула бійку, розвернулась, та шкутильгаючи, вискочила на дорогу. Не встигни вона підняти свою палицю, отримала б трубою по голові. Та почувся дзвін, удар був відбитий.

​Степан відскочив в сторону та заніс палицю вбік. Чужинець не встиг відбити удар та отримав палицею по ребрам. Закричав та впав на землю, схопившись за бік. Степан переключився на нападаючого, що напирав на Євгена. Це був доволі кремезний хлопець років дванадцяти. Він так швидко махав палицею, що Євген пропустив декілька ударів. Він стояв на ногах та обличчя перекосилось від болю. Степан вдарив зі своєї сторони, збивши нападаючого з темпу. Хлопці, разом, почали напирати. Спочатку чужинець пропустив удар Степана по нозі, потім удар Євгена по плечу. Він зробив крок назад та перечепився за кусок цеглини, що валявся на дорозі. Закричав та впав, відпустивши свою зброю.

​Лера не дуже добре справлялась, та Євген підскочив до останнього чужинця, почав допомагати. Степан крикнув дівчині, щоб вона кидала свою палицю та бігла до паркану, перелазила. Чужинець не зрозумів, куди Лера має бігти, був збитий з пантелику. Степан миттєво оббіг нападаючого та вдарив по спині.

Дівчина кинулась до паркану. Підняла руки, та уперлась ногами, почала вилазити догори. На вершині паркану, перекинула ногу та подивилась вниз. Одразу дівчина глянула на Євгена, потім на Степана, що боролись з чужинцем. Погляд був переляканий. Дівчина підняла руки та розвела їх, вказуючи на те, що стрибати треба дуже високо. Потім вона показала рукою спуск та почала мотати руками, наче перекоти-поле, яке летить вниз. Євген наніс удар, збив хлопця з ніг. Поки той кричав, схопившись за ногу, Євген підскочив до паркану та сам почав вилазити наверх. Заліз, закинув ногу та сів напроти Лери. Подивився вниз, а потім глянув на Степана. Було темно, але по виразу обличчя хлопця можна було зрозуміти, що той був білий як крейда.

​Степан підняв руки в сторони, питаючи чи є у них інший вихід. Його не було. Євген почав соватись, пересунувши своє тіло ближче до іншого краю. Ще трохи та він стрибне вниз, потім покотиться. Треба будь яким чином зупинитись до колії, бо там точно можна розбити голову. Лера схопила Євгена руками за голову та підсунулась, поцілувала в щоку. Євген всміхнувся але засмутився. Ще мить і хлопець зник, не видавши себе будь яким звуком. Майже одразу почувся глухий удар та відчуття наче мішок картоплі покотився вниз.

​Лера шикнула Степану та махнула рукою, щоб той швидше піднімався. Сама закрила очі та важко зітхнула. Відштовхнувшись руками, підняла ногу та зникла за парканом. Впала за землю та покотилась, намагаючись закрити руками голову.

​Степан глянув на чужинців, що лежали на землі та більше не намагались нападати. Він здерся на паркан, дряпаючи ноги та руки. Розглядати іншу сторону не було часу, перекинув ногу та відштовхнувся. Мить, удар ногами в груди. Приземлився боляче, але схил не дав зафіксуватиноги. Він покотився вниз. По дорозі декілька разів тріщали гілки, зустрічаючи хлопця гострими кінцівками. Якби не кофта, було б ще гірше.

​Відчуття було таким, що цей триклятий схил ніколи не закінчиться. Як не намагайся зупинитись, тебе крутить наче дзиґу. Лише чекати, коли швидкість зійде, лише тоді намагатись щось зробити. Та за мить, його зустріла перешкода. Хлопця тряхнуло, повітря вийшло з легень та не хотіло повертатись. Він зупинився та впав на землю, головою в мілкі гілки. Відкрив рота, намагаючись схопити хоч трохи повітря. Та відчув землю на губах.

​Степана схопили руки, потягли на відкриту місцевість. Ще трохи і місяць освітив все навколо. Хлопець відчув, що повітря почало заходити в легені, стало трохи легше. Витягли його Євген та Лера, які зараз важко дихали та сиділи на колії. Степан піднявся на ноги, його хитало, але він глянув вгору, звідки падав. Присвиснув, побачивши висоту та спуск, та тихо засміявся.

​Всі троє дітей оселі Сонця були брудні з ніг до голови. Лера зняла кросівок з пораненої ноги та поволі розминала її, масажними рухами. Дівчина час від часу дивилась на Євгена. Степан лише радів, що ці двоє так здружились. Хоч щось в цьому новому світі може вселяти надію на порятунок. Це не любов, але дуже міцна дружба, що може виникнути між хлопцем та дівчиною. А вже далі, як буде.

​Зверху почулась метушня, почувся крик та падіння. Дитина покотилась вниз по спуску. В мить, щось засвестіло, Степан швидко обернувся та почав прислухатись. Прямо біля його ніг, з темряви вилетіла палиця та встромилась в землю. Той хто пригав, тримав зброю в руці. Та коли почав спуск, не втримав палицю. Хлопець відскочив на крок назад та прислухався далі. Дитина докотилась та зупинилась. На секунду настала тиша. Потім, з темряви вискочив чужинець та з кулаками наскочив на дітей.

​Біг не довго, перечепився за гілку та впав обличчям в землю. Почувся стогін, Степан підскочив та перевернув хлопця на спину. Чужинець тримав одну руку іншою, вона була вивернута під неймовірним кутом. На очах сльози, йому було дуже боляче. Судячи з того, що навіть при світлі місяця було видно, як рука синіє – він її або зламав або отримав собі вивих. Степан спробував підняти чужинця, але той лише закричав та втратив свідомість. Підскочив Євген, та хлопці разом відтягли ворога в сторону. Мотузок не було, щоб звїʼязати хлопця. Лишили так та попросили Леру слідкувати за чужинцем. Як прийде до тями – кричати.