Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Вар'яти: Вибрана проза 📚 - Українською

Читати книгу - "Вар'яти: Вибрана проза"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Вар'яти: Вибрана проза" автора Богуміл Грабал. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 30 31 32 ... 52
Перейти на сторінку:
вже замикали. Сидів там їден такий бородань. Підходжу до него і кажу: «Прошу пана, ви є вилитий кіндер-Ісус!». І заки воком ся мруґнуло, дістав-єм по писку, аж ми в баньках засвітило. А той бородань як не крикне: «Сраний пане! Та ти знаєш, з ким говориш? Я є вождь чеських анархістів Врба! «В» як «вермут», «Р» як «ром», «Б» як «брага», «А» як «абсент»! Тут я викликав поліцію і вже мав матер’яльчик, аж пальчики оближеш. «Анархіст побив журналіста у відомій празькій кнайпі». А яка була ваша улюблена роль?

— «Стамбульська ружа». О-о, то мій коронний нумер. Треба то було видіти, як під кінець я стояв у блакитному, як небо, мундурі в гаремі, як розкидав ружі і співав: «Стамбульська ружо, ах, єдина ти моя Шехерезадо!» Ну і що з того? Волію вже слухати, як то ви збирали свої теми до газети.

— Вас то цікавить?

— Ще б пак! Я ж бо трохи знаю тоті кола і півкола. Бо ж я, як оперетковий співак, мусив репрезентувати чеську оперетку. А для чеської оперетки, то я був не абихто!

— Ну, коли вас то цікавить… Одного разу дістаю з поліції вістку, що мушу перевдягнутися, бо на Крейцарку готують облаву, а там цеї ночі підпільне казино. Ну, я саме не мав жодної теми для допису та й кажу, добре. Перебрався я за волоцюгу та й поперся на Крейцарек. А там таки було на що подивитися. Вечір, пара свічок, гра йшла перша кляса. Жебраки робили ставки з того, що вижебрали за дня, а злодії і кишенькові ставили крадене. Банкір тото спочатку оцінював, а потім платив гроші. Аби мене не розкрили, витяг я з торби свої черевики і поставив на дзвінкову дев’ятку.

— На бубнову?

— Так, але програв. Тоді я витяг з торби маринарку, банкір мені виплатив тридцять п’ять корон, але й то я програв. Ну, та й щоб то відіграти, я поставив дзиґарок на дев’ятку віно.

— Граєш піку — маєш бзіка.

— Власне! Але знову я програв і злякався, що коли зараз почнеться облава, то я вже ніц до холєри не відіграю. А ту’ нагло свист, банкір свічки скинув, зробилося зовсім темно і коли налетіла поліція, то злапала самих злодюжок і жебраків. Банкір і його люди щезли разом з речами. А той поліціянт, що мене сповістив про облаву, каже: «Але буде файна заміточка, нє?». І що я йому мав на то вповісти? Поїхав я додому в шкарпетках останнім трамваєм, а вдома сів собі та й нашкробав «Монте-Карло празького злочинного світу». Але повіджте мені, як ви ся чули в тім фраку? Файно?

— Аякже! О, я завше мав вишукані костюми, два фраки, три парадові мундури. Минулого року я то все виміняв на дрова і вугіль…

— Колєґо! Може, я викличу санітарку?

— Ні, все — тільки не це! Щойно згадав… Так, «Принцеса чардашу», то була моя роль. І вженився я так само, як той її Боні. Коли після війни м’ясо було на картки, одна високопоставлена дама заофірувала мені картки на шістдесят дека м’яса. І так мене тоті шістдесят дека м’яса зворушили, що публічно на паперовій серветці я зобов’язався ту даму пошлюбити. Ну та й пошлюбив… «Вуста мовчать, душа співає… любов палає»…

— Нє-е, тілько не співайте. Заспіваєте мені, як виздоровієте.

— Захрип трохи… Але розкажіть мені про карти.

— Одного разу ліквідовували казино у «Піцків». Я був при тім. Написав фантастичну замітку «Прокляті мільйони». Починалася чудово. Що від «Піцків» провадило три дороги: перша на двірець Вільсона, друга до в’язниці на Панкрацу, а третя на Ольшанський цвинтар. А потім дуже штуцерно я підрахував, що протягом двадцяти літ, коли у «Піцків» гралося в азартні ігри, прокотилося там два мільйони корон і що за такі гроші можна було собі зафундувати цілу лінію Мажино. І знаєте, коли я тутка лежу, то допіру тепер бачу, що журналістику я трактував як мистецтво, а тому я частіше до того інтересу доплачував. Йду си колись попри «Зелене дерево»…

— На Жижкові, чи на Кошижах?[11]

— На Жижкові. Дивлюсь, а в брамі випробовують новий патент. Складаний столик, на столику карти. Як репортер, я мусив довідатися, що і як, та й поставив п’ятикоронівку і трафив на головну вигру!

— Король треф!

— Ага. Потім знову виграв, але в кінці програвся наголо. Все пішло до дупи. Навіть обручку поставив і її теж програв. Доля показала дулю.

— То мусило бути весело!

— Так би не сказав… а зрештою, залежить, як на то дивитись. Бо ж я грав також за свою людську гідність! Кажу банкірові: «Дайте хоч на трамвай». А він відказав точнісько, як моя доля: «Не малисьте нині фарту». Ну і поплутанив я до хати пішадрала і відразу черкнув дописа «Центрові акули вирішують долю поштивих міщан». Сам головний поплескав мене по плечах і сказав: «То так написано, ніби ви пережили це особисто. Але добре, якраз на цьому мені залежить».

— Але чи то порядно з вашого боку, що ви такі мстиві? Скільки разів мене щось подібне спотикало, програвав усе, до решти. Бо я так само грав до самого кінця, доки мав крават і штиблети… а потім чалапав додому на своїх двох, хоч і прибитий, але нікому ні мур-мур. Прецінь то я сам задирався і змагався з льосом!

— Вас на сон не тягне?

— Нє… так тільки покашлюю… дуже люблю людський голос…

— Але щось ви дуже прієте. Може дати пити? Задзвоню по санітарочку.

— Тільки не те! Подумала б собі Бог зна що… Ліпше оповіджте мені щось про газету, може навіть щось сумне.

— Сумне? Та в газеті майже все маєте сумне, коли її робите. У Брні я теж бував. Поліція зробила наліт на Лужанках і згребла всіх тих проституток до одної забігайлівки на вулиці Новій…

— Чи не була то випадково «Фельдинка»?

— А-а, то ви й Брно знаєте?

— Як би мав не знати? Я ж зачинав там свою велику кар’єру. Чи знаєте, яка то краса була і яке враження для людей, коли у «Веселій вдовичці» я виходив на сцену у фраку і пелеринці з білим шовковим мереживом? Рукою в білій рукавичці тільки змахну, отак, і вже співаю: «До «Максима» йти пора, буде там весела гра!»

— Чудово. Маєте пречудовий голос,

1 ... 30 31 32 ... 52
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Вар'яти: Вибрана проза», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Вар'яти: Вибрана проза"