Читати книгу - "Книга перша. У пошуках Дивли, LesykLab"

– Зафіксовано почастішання пульсу, Єва Дев'ять, – заговорила туніка. – Будь ласка…

Єва нетерпляче вимкнула її. Вони йшли все далі, і дівчинка міцно стискала в спітнілих руках омніпод. Незабаром усі троє підійдуть до кінця коридору – туди, де знаходилася Зійна схованка. Звернути нікуди. Це єдиний шлях назовні.

- Матр? - покликала дівчинка приглушеним голосом, не відриваючи очей від омніпода, що світився.

- Так, люба, - відповіла робот, продовжуючи котитися за Ровендером.

- Емм ... Тобі слід дещо знати. Дещо, про що я тобі не розповідала.

– І що ж це?

- Ти маєш рацію. Я справді збігала сюди з Притулку. - Матр мовчки сповільнилася і порівнялася з Євою, що повільно бреде. Вони наближалися до середини коридору. – І… ну, загалом, – Єва нервово проковтнула, – я тягла сюди всякі речі, всяку старість, яку ти мені веліла викинути.

– Я знаю, – пошепки відповіла Матр.

– Ти… Правда? - З подиву Єва навіть зупинилася.

Матр обернулася до неї і сказала:

- Все гаразд, Єва. Тобі потрібен був особистий простір. Звичайно, ти жила одна в такому великому Притулку, але тобі хотілося мати куточок, де можна бути абсолютно одним. Місце для усамітнення.

Єва переварювала почуте, витріщаючись у підлогу.

– Але якщо ти знала, чому не дозволяла мені піти познайомитись з іншими дітьми в іншому сховищі?

Матр обняла Єву за плечі. Дівчинка відчувала тепло тіла робота, яке проникало крізь одяг. Голос її наставниці звучав дуже лагідно:

– Єва, наш Притулок повідомив мені, що сусідні Притулки, включаючи те, куди ми йдемо, не функціонують і з ймовірністю дев'яносто вісім відсотків безлюдні. І якщо ми увійдемо, а там опиняться люди, я перша вибачусь і визнаю, що помилялася, не пускаючи тебе туди. Добре?

Єва мовчки кивнула. Вони йшли, доки не дісталися до кінця коридору.

- Ох! Я припустив би, що це ти натаскала сюди речей, Єва Дев'ять, — вигукнув Ровендер, висвітлюючи своїм ліхтарем усе розмаїття предметів, розставлених і розкладених біля дверей. – Ось це колекція!

Матр прослизнула повз нього, щоб оглянути зламану панель управління. Вона підняла відідрану від стіни клавіатуру і приєднала до себе кілька проводів, що стирчали зі стіни. Заблимали червона та зелена лампочки.

– Ти готова? - Запитала робот, озирнувшись на Єву.

- Може, хочеш щось взяти з собою? – Ровендер нахилився, вивчаючи цей вівтар із усіма приношеннями. Єва присіла навпочіпки поруч із ним і взяла м'яку іграшку – ляльку Бібу.

- Я подарувала її тобі на триріччя, - сказала Матр. - Пам'ятаєш?

- Пам'ятаю, - озвалася Єва, уткнувшись носом у стару іграшку, яка підморгувала і посміхалася їй. І тут голова у ляльки відірвалася і відкотилася, з неї полетіло жовте набивання. Ровендер ахнув.

Не промовивши жодного слова, Єва посадила ляльку назад на почесне місце. Вона акуратно підібрала голову і приставила її до тіла.

- Подбай тут про всіх добре, гаразд? – звернулася господиня до своєї іграшки.

Дівчинка востаннє обвела поглядом усі збори, затримавшись на одному предметі. Вона взяла зі свого місця ту річ, яка потрапила до неї не від Матр, – свою ДивЛу.

– Що це? - Матр подовжила шию, щоб краще розглянути предмет.

- Та нічого особливого, - відповіла Єва, показуючи їй напівстертий малюнок. – Я це знайшла тут колись… і сподіваюсь знайти ще щось подібне. – «Плитка» із зображенням вирушила до сумки, дівчинка глибоко зітхнула і сказала: – Добре. Я готова.

- Добре, - луною відповів Ровендер.

– Добре, – сказала Матр.

Єва пройшла повз свою колекцію і увійшла до дверей сусіднього Притулку.

Розділ 18. Харчування.

Спочатку в ніздрі вдарив запах. Пахло брудом, вологим ґрунтом. Єва безпомилково визначила «аромат» після безлічі «практикумів» у теплиці.

Коріння невидимих ​​звідси, що ростуть на поверхні дерев проникли всередину, і стеля Притулку весь пішов тріщинами, немов яєчна шкаралупа. покривали стіни, на яких колись кріпилися голопроектори та розташовувалися геотермальні обігрівачі.

Матр повернулась і подивилася на Єву бурштиновими очима, що приглушено світилися в темряві.

- Мені дуже шкода, Єва. Я справді дуже хотіла помилитися щодо цього місця, - сказала вона.

- Все нормально, - схлипнула Єва. - Вибач, що не вірила тобі.

- Не турбуйся. - Матр міцно обійняла дівчинку. – Ми продовжимо пошуки.

– Головний вхід завалило, – повідомив Ровендер, вказуючи на руїни центру управління. - Тут ми не вийдемо.

– Давайте перейдемо до наступного Притулку, – запропонувала Матр, оглядаючи двері з колишньої комори за допомогою лазера. – Або можемо залишитись на ніч тут. Єва, як ти почуваєшся?

- Я дуже хочу перевірити інші притулки, - похмуро відгукнулася Єва. - Але, напевно, перерва не завадить.

- Дуже добре, - сказала Матр.

- Треба відпочити, Єва. День видався той ще, - погодився Ровендер, оглядаючи стелю. — Тільки б знайти більш затишну кімнату. Давайте перевіримо решту.