Книги Українською Мовою » 💙 Жіночий роман » Що сказала бабця-ворожка?, Rada Lia 📚 - Українською

Читати книгу - "Що сказала бабця-ворожка?, Rada Lia"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Що сказала бабця-ворожка?" автора Rada Lia. Жанр книги: 💙 Жіночий роман. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 30 31 32 ... 46
Перейти на сторінку:
Розділ 17

— Не очікував від тебе! — з осудом у голосі сказав Ані Максим, ошелешено дивлячись на неї з-під лоба. — Я розумію, що ви сваритеся, але ж не так, щоб і швидку хворій людині не викликати.

— Та яка вона хвора, — презирливо пирхнула дівчина, нервово поправляючи своє біляве волосся. — Її он і швидка відмовилася забирати, бо не знайшли нічого. Придурюється вона, Максиме!

У відповідь на її слова з сусідньої кімнати донеслися стогони й зойки свекрухи. Очевидно Тетяна Петрівна почула слова невістки.

— Піду перевірю як мама, — гнівно зиркнувши на Аню, Максим щез за дверима. 

«Ну треба ж яка актриса!» — майже з захопленням подумала дівчина. На дворі вже потемніло. Вона дивилася у вікно на зіркове небо, намагаючись зрозуміти, що все-то значило, що їй наснилося. 

 

Наступного ранку Аня прокинулася раніше, ніж звичайно, щоб залишити квартиру разом з чоловіком. Виходячи зі своєї кімнати, вона стикнулась зі свекрухою, яка не привіталася з невісткою й в цілому удала, що тої не існує. Дівчина ж своєю чергою злорадно посміхнулася й попрямувала на вихід.

— Максим, — зупинила вона чоловіка біля під'їзду. — Сьогодні ввечері я їду до мами. А ти коли винаймеш квартиру, тоді приїзди. Тут я жити більше не буду ні дня — це точно!

— Аню, не починай, — він хотів спробувати її відмовити та побачивши, як вона налаштована, замовк, не закінчивши речення. Чоловік кивнув й подружжя сіло в машину.

 

— Це, мабуть, початок кінця, — нервово гризла нігті на роботі Аня, думаючи чи правильно було ставити чоловікові ультиматум. — Максим так любить маму, що і на розлучення зі мною піде, якщо та попросить. 

Дивно, але від цієї думки вона відчула полегшення. Дівчина зачесала назад своє біляве волосся, заплела хвостик й закуталась у широку хустину. Після сну про Агафу її не покидало відчуття, що вона щось безповоротно втратила. Й нащо вона підписала той договір? Ще й не читаючи. Хотілося побути на самоті. 

Аня поглянула на годинник, що висів на стіні: «Тринадцята тридцять. Пора влаштувати собі перерву». Вона зачинила магазин й повільно побрела алейкою гуляти. По дорозі купила пиріжок з капустою. Бажання сидіти в приміщенні не було, тож довелося задовольнитися таким обідом. Зупинившись на пішохідному переході, дівчина чекала можливості перейти дорогу, розсіяно роззираючись по сторонах. Раптом в машині, що промчала повз неї вона помітила знайоме обличчя. «Це що Агафа?» — стрілою прорізало їй мізки. Коліна затрусилися. «Цього не може бути!» Аня поглянула на інший бік дороги й в середині все застигло від жаху. Назустріч їй, хитро посміхаючись й мружачи очі, поспішала ворожка. «Та що тут відбувається?» — запульсувало у скронях. Вона протерла очі й знову поглянула вперед. Однак відьми вже не було. Повз неї пройшла струнка й усміхнена жінка, яка мружилась від сліпучого сонця.  

Перелякана Аня відвернулася, щоб заспокоїтися. «Це все мені ввижається», — вирішила білявка. Вийшовши на центральний бульвар, вона перевела погляд на фонтан, який саме ввімкнули й розпливлася у посмішці. Кілька діток, не старше п'яти років, бігали й весело верещали, коли на них летіли бризки з фонтану. Поруч на лавочках сиділи їхні батьки й щось жваво обговорювали. Раптом повз них пропливла вже знайома фігура Агафи. Вона помахала Ані рукою й зловісно засміялася. Серце дівчини підстрибнуло і завмерло. 

— Що за чортівня тут відбувається?! — вигукнула дівчина. Вона витягнула телефон з сумки й набрала такий до болю рідний номер:

— Алло, мам?! Ма, можна я сьогодні до тебе приїду?

 

Ніщо не може порівнятися з теплом та затишком того місця, де живе мама. Не дарма ж в радянському союзі був мультик про мамонтеня, яке шукало маму. «Цікаво, — раптом подумала Аня, — а в цій реальності мультик існує? Чи це в мене ефект Мандели спрацьовує і я пам'ятаю те, чого немає?» Вона з щасливою посмішкою уплітала вареники з сиром на кухні, запиваючи їх солодким чаєм.

— Знаєш, що я хотіла спитати? — звернулася до мами з набитим ротом. — Та Агафа, про яку ти розповідала. Ну пам'ятаєш, до якої ти ходила?

Мама кивнула.

— Не знаєш де вона живе? Точніше, можливо пам'ятаєш адресу?

Мама наморщила лоба, силуючись згадати й задумалась. Поправляючи хустину на голові висушеними з потрісканою шкірою руками, вона втупилась у стіну. 

— Здається, — врешті невпевнено промовила, — у провулку недалеко від Літака, точніше за кілька поворотів від нього. 

— Справді? — здивувалася й зраділа дівчина, бо це було те саме місце, що і в її старій реальності.

— А тобі навіщо? — мама підозріло зиркнула на доньку.

— Хочу сходити, щоб вона мені поворожила.

— Ой, доцю, — сплеснула в долоні жінка. — Та хіба ж тебе моя розповідь нічого не навчила? Вона ж мені життя зламала! Це все від нечистого. Не ходи туди!

— Я подумаю над цим, — сказала Аня, щоб не сваритися з мамою, цьомнула її у щоку й вийшла з кухні.

— Але мені туди, на жаль, справді потрібно, — прошепотіла дівчина у коридорі, дожовуючи вареник.

Вночі вона не могла заснути. Перекручуючись з боку на бік, Аня думала. Щось давило їй у грудях і тривожило. Лише під ранок вдалося заснути. Та як тільки вона закрила очі, продзвенів будильник. Вскочивши з ліжка, вона швидко побігла збиратися, бо ж хотіла встигнути заїхати до хатини Агафи ще до роботи. Не просто ж так ворожка їй всюди ввижається й сниться. Може вона хоче повідомити щось Ані? Щось настільки важливе, що допоможе дівчині все виправити?

Мама ж, помітивши метушіння доньки лиш похитала головою:

— Ти й в дитинстві мене ніколи не слухалася, — промовила з жалем. — Однак, можеш порадувати матір і виконати моє маленьке прохання?

— Авжеж, — Аня кивнула.

Тоді мама зняла з шиї старого дерев'яного, вже почорнілого від часу, хрестика й простягнула доньці. — Вдягни, будь ласка, і ніколи й ніде не знімай. Він буде тебе оберігати.

Побачивши мамин благальний погляд, Аня вирішила, що це найменше, що вона може зробити для неї. Тому ствердно кивнула, одягла подарунок й швидко вибігла з квартири.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍
1 ... 30 31 32 ... 46
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Що сказала бабця-ворожка?, Rada Lia», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Що сказала бабця-ворожка?, Rada Lia"