Читати книгу - "Вбивство у «Східному експресі»"

— Ви звільняєте його від підозр?

— У жодному разі. Ви неправильно мене зрозуміли. З усього, що я знаю, будь-який американський детектив мав би свої особисті причини, щоб убити Ретчетта. Ні, я кажу, що на мою думку, ми можемо повірити словам Гардмана про себе. Тоді історія, коли він розповідає, що Ретчетт шукав і найняв його, не така вже й нереальна і можлива, проте не обов’язково правдива. Якщо ми збираємось прийняти її за правду, то повинні бачити, чи є у неї якесь підтвердження. Ми знаходимо його в доволі сумнівному місці — у свідченні Гільдеґарди Шмідт. Її опис чоловіка, якого вона бачила в уніформі провідника спального вагона, повністю збігається. Чи є надалі якесь підтвердження цих двох історій? Є. Ґудзик, знайдений місіс Габбард у її купе. А також інше підкріплююче твердження, яке ви могли не зауважити.

— Яке?

— Той факт, що полковник Арбатнот і Гектор Макквін згадують, що провідник обминув їхній вагон. Вони не надали цьому значення, але, джентльмени, П’єр Мішель заявив, що він не покидав свого місця за винятком окремих особливих випадків, у жодному з яких він не доходив аж до дальнього кінця вагона повз купе, у якому сиділи Арбатнот і Макквін.

Унаслідок цього ця історія, історія низького брюнета з жіночим голосом, одягнутого в форму провідника спального вагона, спирається на докази — прямі чи непрямі — чотирьох свідків.

— Один маленький момент, — сказав доктор Константін. — Якщо історія Гільдеґарди Шмідт правдива, як могло бути, що справжній провідник не сказав, що бачив її, коли пішов на виклик місіс Габбард?

— Я думаю, це можна пояснити. Коли він прийшов на виклик місіс Габбард, покоївка була всередині з її господинею. Коли вона нарешті поверталася до свого купе, провідник був усередині з місіс Габбард.

Мсьє Бук із нетерпінням чекав, коли вони завершать.

— Так, так, мій друже, — сказав він нетерпляче до Пуаро. — Але в той час, як я захоплююся вашою обережністю, вашим методом просуватися крок за кроком, я стверджую, що ви ще не зачепили предмет суперечки. Ми всі дійшли згоди, що цей чоловік існує. Питання в тому — куди він подівся?

Пуаро з докором похитав головою.

— Ви помиляєтесь. Ви схильні перевертати все з ніг на голову. Перш ніж запитати себе: «Куди зник цей чоловік?», я запитую себе: «Чи такий чоловік справді існує?». Тому що, розумієте, якщо він був вигадкою, брехнею, — наскільки легше змусити його зникнути! Тому я спочатку намагаюсь довести, що такий чоловік з плоті та крові насправді існує. І дійшовши до факту, що існує — ehbien — де він зараз?

Є тільки дві відповіді на це, mon cher. Або його все ще ховають у потягу в місці настільки незвично винахідливому, що ми навіть подумати не можемо, або він, як можна припустити, це дві особи. Тобто він одночасно є собою — чоловіком, якого остерігався Ретчетт — і пасажиром потягу, так добре замаскованим, що Ретчетт не впізнав його.

— А це ідея, — сказав мсьє Бук, і його обличчя ожило. Потім воно знову спохмурніло. — Але є одне заперечення…

Пуаро випередив його.

— Зріст чоловіка. Це ви хотіли сказати? За винятком камердинера Ретчетта, усі пасажири високі чоловіки — італієць, полковник Арбатнот, Гектор Макквін, граф Андрені. Гаразд, залишається камердинер, мало ймовірне припущення. Але є інший варіант. Пам’ятаєте «жіночий» голос. Це дає нам вибір із двох можливостей. Чоловік може бути під виглядом жінки, чи, як варіант, він й справді може бути жінкою. Висока жінка, одягнена в чоловічий одяг, здавалася б низькою.

— Але Ретчетт точно знав би…

— Можливо, він знав. Може, ця жінка вже посягала на його життя у чоловічому одязі, щоб краще виконати свою місію. Ретчетт міг здогадатися, що вона використає той самий прийом, тому й сказав Гардману шукати чоловіка. Проте він згадує жіночий голос.

— Це варіант, — сказав мсьєБук. — Але…

— Послухайте, мій друже, я думаю, що тепер мені слід сказати вам про деякі розбіжності, які помітив доктор Константін.

Він детально переказав висновки, які були зроблені спільно ним і доктором про природу ран убитого чоловіка. Мсьє Бук тяжко видихнув і знову підняв голову.

— Я знаю, — сказав Пуаро співчутливо. — Я точно знаю, як ви почуваєтесь. Голова йде обертом, правда ж?

— Це все якась вигадка, — прокричав мсьє Бук.

— Саме так. Це нісенітниця — малоймовірна — така, що не може бути. Так я сам сказав. І все ж, мій друже, такі ось справи! Від фактів не втечеш.

— Це божевілля!

— Чи не так? Це таке безумство, що іноді мене переслідує відчуття, що насправді все має бути дуже просто. Але це лише одна з моїх «маленьких ідей».

— Двоє убивць, — простогнав мсьє Бук. — У Східному експресі.

Через цю думку він мало не плакав.

— А тепер зробімо вигадку ще фантастичнішою, — сказав Пуаро бадьоро. — Минулої ночі в потягу були два загадкові незнайомці. Провідник, що відповідає опису, який нам дав мсьє Гардман, і якого бачила Гільдеґарда Шмідт, полковник Арбатнот і мсьє Макквін. А також жінка в яскраво-червоному кімоно — висока худа жінка, яку бачили П’єр Мішель, місіс Дебенгем, Макквін і я, та яку відчув, якщо так можна висловитися, полковник Арбатнот! Хто вона? Жоден у потягу не зізнається, що має яскраво-червоне кімоно. Вона також зникла. Чи вона і вигаданий провідник одна й та ж людина? Чи то різні люди? Де вони, ці двоє? І де, між іншим, уніформа провідника і червоне кімоно?

— Ось як! Це щось конкретне, — мсьє Бук нетерпляче підскочив.

— Ми маємо обшукати багаж усіх пасажирів. Так, це вже буде щось.

Пуаро теж піднявся.

— Я зроблю прогноз, — сказав він.

— Ви знаєте, де вони?

— У мене є маленька ідея.

— Де тоді?

— Ви знайдете яскраво-червоне кімоно в багажі одного з чоловіків і форму провідника у речах Гільдеґарди Шмідт.

— Гільдеґарди Шмідт? Ви думаєте…

— Не