Читати книгу - "Східна троянда. Таємниці королівство, Віккі"

Рахіма швидко набрала номер Сибіл, не розкриваючи свого присутності.

— Дорога Сибіл, це тітка Рахіма, — шепотом сказала вона в трубку. — Ти в небезпеці. Алі наказав знайти тебе з Аміраном і покарати його. Він планує сто ударів кнутом.

— Боже, — прошептала Сибіл, відчуваючи, як холод пробіг по її тілу. — Що мені робити?

— Слухай мене уважно, — продовжила Рахіма. — Ти повинна сховатися. Поспішай і йди ще далі, ніж раніше. Не намагайся повертатися. Я не можу допомогти тобі більше, але хоча б попередила.

Сибіл тихо зітхнула.

— Дякую, тітко. Ти врятувала нас.

Рахіма ще раз попередила її.

— Будь обережна. Якщо зможеш, зв'яжися з кимось із довірених людей, але нікому не говори, де ти. Інакше все буде скінчено.

Сибіл стиснула зуби.

— Я все зрозуміла. Прощавай, тітко.

Велика принцеса Рахіма поклала трубку і прислонилася до столу. Вона розуміла, що подальша доля Сибіл і Амірана вирішиться в найближчі години.

Сибіл тихо поклала телефон і звернулася до Амірана, який сидів поруч з нею. Обличчя її було блідним від хвилювання, але в її очах була рішучість. Вона розповіла йому про розмову з Рахімою і попередила, що Алі відправив людей їх шукати.

— Вони нас знайдуть, — сказала Сибіл, намагаючись стримати трясіння в голосі. — Ти чуєш? Це не просто погроза. Вони не зупиняться, поки не дізнаються, де ми.

Аміран, чуючи відчай у голосі Сибіл, схопив її за руки і подивився в очі. Його обличчя було спокійним, але внутрішній вогонь рішучості горів у його погляді.

— Не переживай, — сказав він тихо, але з твердістю в голосі. — Я обіцяю, що ми знайдемо місце, де їхні люди не зможуть нас знайти. Я тебе захищу, Сибіл. І я не дозволю їм зашкодити тобі.

Він піднявся і почав ходити по кімнаті, обдумуючи варіанти, де вони могли б сховатися. Їхнє положення було небезпечним, але Аміран був переконаний, що якщо діяти швидко і обережно, вони зможуть втекти від переслідувачів.

— Ти знаєш людей, яким можна довіряти? — запитав він, повертаючись до Сибіл. — Якщо так, нам потрібно зв'язатися з ними, щоб знайти укриття. Інакше ми не зможемо залишатися в місті.

Сибіл кивнула, хоч і не була впевнена, що їй вдасться знайти когось, кому можна довіряти на 100%. Вона виросла серед людей, яким було складно довіряти, і це ще більше посилювало її страхи.

— Є кілька людей, які можуть допомогти, — відповіла вона, але її голос звучав сумно. — Але я не знаю, чи зможемо ми справді сховатися.

Аміран наблизився до неї і взяв її за руку.

— Ми знайдемо спосіб, — сказав він впевнено. — Вір мені. Я не дозволю, щоб тебе знову змусили жити в страху. Втікаємо разом. І навіть якщо нам доведеться йти через море або в ліс, я знайду шлях. Ти будеш в безпеці, Сибіл.

Сибіл дивилася на нього, відчуваючи, як її серце заспокоюється від його слів. Вона бачила в його очах рішучість і мужність, і це дарувало їй надію.

— Дякую, Аміране, — сказала вона, трохи заспокоївшись. — Я вірю тобі.

Вони обидва розуміли, що часу залишалося мало. Їм потрібно було діяти швидко, щоб не потрапити в пастку. Аміран і Сибіл вирушили на пошуки укриття, знаючи, що тільки разом вони можуть здолати всі труднощі, що їх чекають попереду.

Але їхній шлях лише починався, і вони не знали, що чекає на них у майбутньому.