Читати книгу - "Твоя перша остання брехня"

Стоп, чекай.

Майя йшла через стоянку, досі кліпаючи від різкої зміни освітлення. А тоді помітила його. Спочатку здалося, що це нічого не означає. Вона бачила його здалеку, а на дорозі таких узагалі багато.

Багато червоних «Buick Verano».

Цей припаркувався у віддаленій частині стоянки, сховався між парканом та «Cadillac Escalade», великим позашляховиком. Вона повернулась і побачила, що здоровань дивиться на її зад. Теж мені несподіванка. Майя помахала йому рукою й пішла до червоного авто.

Вона мусила побачити номерний знак.

На паркані Майя помітила камеру. То й що? Навіть якщо хтось і спостерігає за нею, хіба вона робить щось шкідливе? Вона мала щось подібне на план. Нещодавно зробила один із небагатьох розумних кроків, бо не бажала, щоб її знову застали зненацька, — купила кілька GPS-трекерів. Перший, звісно, потрапив на пікап Гектора.

Другий лежав у її сумочці, готовий до бою.

План був простий і очевидний. Спочатку — переконатися, що це саме те авто, перевірити номери. Потім — пройти повз червоний «Buick» і причепити трекер під бампер.

Із другою частиною могли виникнути проблеми. Машину припаркували в кутку, біля паркану, і, прогулюючись там, вона виглядала б щонайменше дивно. Але ж на майданчику тихо. Кілька людей, які нещодавно під’їхали, стали з іншого боку і, хоч у них не було жодної причини соромитися свого перебування тут, вони цим не надто пишалися.

Номерний знак уже потрапив у поле зору, і — так, це була та сама машина.

«WTS Limited». Холдингова компанія, може, саме для «Шкіри й мережива».

— Не туди.

Це був здоровань. Майя розвернулася. Він підійшов до неї, вона вичавила з себе посмішку.

— Перепрошую?

— Це місця співробітників.

— О, справді? — сказала Майя. — Вибачте. Я іноді буваю такою роззявою.

Вона спробувала видати смішок у стилі «хі-хі, от же ж роззява».

— Я не там припаркувалася. Бо ж так хотіла цю роботу…

— Ні, неправда.

— Перепрошую?

Він указав своїм м’ясистим пальцем в інший бік.

— Ви припаркувалися там. З іншого боку.

— О, справді? От я іноді дурепа…

Він стояв. Вона стояла.

— Ми нікого не пропускаємо в зону для співробітників, — сказав здоровань. — Це політика компанії. Знаєте, деякі хлопці виходять і чекають біля машини танцівниці. Розумієте, про що я? Або намагаються записати номери й дзвонять їй. Іноді доводиться проводжати сюди дівчат, аби уникнути таких дивних типів. Бачите, до чого я веду?

— Так, але ж я не дивний тип.

— Ні, мем, точно ні.

Він стояв. Вона стояла.

— Ходімо, — сказав він. — Я проведу вас до вашого авто.

Через дорогу, приблизно за сто ярдів[30] від клубу, був один із величезних складів-магазинів. Майя припаркувалася, поставила машину так, щоб із неї було видно зону для співробітників на стоянці «Шкіри й мережива». Вона сподівалася, що хтось зрештою сяде в червоний «Buick Verano» і тоді вона зможе поїхати за ним.

А тоді що?

Усе по черзі.

Але як щодо того, щоб складаючи план, передбачати кілька кроків уперед?

Майя не знала. Підготовка — це чудово, але є ще така річ, як «імпровізація». Наступний її крок залежатиме від того, куди поїде цей червоний «Buick». Якщо, скажімо, авто зупиниться на ніч біля будинку, тоді, можливо, наступним кроком вона буде дізнаватися, хто там живе.

Клієнтура стрип-клубів дуже різноманітна, якщо не за статтю, то за виглядом. Робітники в робочих чоботях та джинсах. Ділові костюми. Хлопці в бриджах та футболках. Навіть група чоловіків у вбранні для гольфу, вони виглядали так, наче щойно вийшли з поля. Може, тут аж настільки смачна їжа, хтозна.

Минула година. Зону паркування для співробітників залишило четверо, на їхні місця приїхало троє. Червоний «Buick Verano», що стояв біля паркану, ніхто не чіпав.

Майя мала час обдумати останній розвиток подій, але це не допомагало. Потреба не в часі — потреба в інформації.

Червоний «Buick» був записаний на компанію під назвою «WTC Limited». Може, вона належала Буркеттам? Керолайн говорила про фінансові операції, пов’язані з офшорними рахунками й анонімними компаніями. Може, «WTC Limited» була однією з таких компаній? Чи знала Клер водія червоного «Buick Verano»? А Джо?

У Майї та Джо було кілька спільних рахунків. Вона відкрила їх на додатку в телефоні, продивилась історію платежів.

Може, Джо бував у «Шкірі й мереживі»? Якщо й так, з даних на рахунку цього видно не було. Але знову ж таки, чи був би Джо таким дурнем? Хіба ж у подібних місцях не знають, що ревниві дружини можуть перевіряти історію платежів на картках своїх чоловіків? Знаючи прагнення Лулу до збереження конфіденційності, чи не могли там використовувати іншу назву?

Наприклад — «WTC Limited»?

З новою надією вона пошукала платежі, проведені на цю назву. Нічого. Клуб знаходився в Карлштадті, Нью-Джерсі. Вона пошукала платежі в це місто. Знову нічого.

Хтось припаркувався за два місця від «Buick». Двері авто відчинилися, з нього вийшла танцівниця. Так, Майя вгадала її професію. Довге біляве волосся, шорти, які ледве прикривають півсідниці, штучні груди, задерті догори, наче друга пара сережок — не треба мати аналог гейдару для танцівниць на пілоні, щоб зрозуміти, що це або стриптизерка, або мрія шістнадцятирічного хлопця, яка раптом ожила.

Коли фігуриста танцівниця пройшла через боковий вхід для співробітників, звідти вийшов чоловік. На ньому була бейсболка «Yankees», насунута низько на очі, прикриті темними окулярами. Він схилив голову, згорбився так, як зазвичай роблять, коли хочуть сховатись або не виділятися. Майя сіла рівно. Чоловік мав бороду — такі некеровані зарості відрощують забобонні спортсмени, намагаючись перемогти в плей-офф.

Звісно ж, вона не могла його роздивитися, але в ньому було щось знайоме…

Майя завела авто. Чоловік, не піднімаючи голови, пришвидшив крок і сів у червоний «Buick Verano».

Отже, це її тип.

Просто поїхати за ним — ризиковано. Можливо, краще за все протистояти йому зараз. Він може помітити хвіст. Вона може його загубити. Тож, можливо, варто забути про тактику, повернутися до стоянки «Шкіри й мережива», заблокувати його авто й вимагати відповідей. Але з цим сценарієм теж виникали проблеми. Тут охорона, і, швидше за все, у чималій кількості. Здоровань точно втрутиться. Інші теж. У стрип-клубах звикли розбиратися з такими інцидентами. Працюючи в поліції, Шейн говорив те саме, що й здоровань. Чоловіки часто ошивалися поряд із клубом після закриття, сподіваючись